Чомусь так часто буває несправедливо в житті. Я завжди чую історію про те, що єдиний син у сім’ї – це матусин синочок, який готовий на все заради мами і мама відповідно також. У мого чоловіка Вадима історія зовсім інша, не дивлячись на те, що він єдина дитина у своєї матері, вона його абсолютно не любить. На людях звичайно та всім знайомим вона розповідає який в неї прекрасний син, які в неї прекрасні відносини зі мною, її невісткою, як вона пишається своїм онуком, проте при зустрічі проявляється зовсім інше ставлення.
Єдиною дитиною для неї і улюбленою, якою вона дійсно пишається є її племінниця Ірина. Не знаю чому, але моєму чоловіку, як він сам розповідає, мама ще з дитинства завжди говорила, що він весь такий як його батько. Хоча він свого батька навіть не пам’ятає, той пішов з сім’ї коли чоловікові виповнилося лише три місяці. Мабуть, не витримав характер свекрухи.
І от все життя протягом тридцяти років вона розповідає моєму чоловікові про те, який в нього поганий характер, про те, що він схожий на свого батька та на його рід. Що в її рід він зовсім не вдався. На відміну від нього племінницю вона підносить до неба. Вона готова їй віддати все, вона її називає донечкою, не дивлячись на те, що в неї є матір і батько.
Вадим прекрасно це розуміє і не раз говорив, що завжди в дитинстві відчував ревність до того, що матір більше уваги приділяє племінниці. Матір навіть подарунки їй купувала кращі на відміну від свого сина, йому завжди купували щось незначне і говорили, кажи дякую за те, що взагалі щось купили.
Останній вкрай неприємний випадок стався нещодавно на день народження свекрухи. Ми збиралися до неї в гості, як завжди проблема була з подарунком, всілякої техніки для дому ми їй надарували за ці роки, хлібопічку, мультиварку, нову мікрохвильову піч, пилотяг, електром’ясорубку, минулого ювілею це був великий плазмовий телевізор. Але ви знаєте абсолютно всі наші подарунки сприймалися беземоційно, я не говорю про вдячність, просто ми навіть не могли зрозуміти чи сподобалося їй подароване.
Цього разу в неї не було ювілею, а звичайний день народження, більше того вона нам зателефонувала та сказала, що святкувати вона не буде, тому, якщо ми маємо до неї заїхати, то маємо попередити, щоб вона хоч чайник поставила. Звичайно ми не могли її не привітати, все ж таки мій чоловік її єдиний син. Я сказала чоловіку, що я сама приготую деякі закуски, сама куплю торт і ми вирішили, що увечері поїдемо привітаємо, звичайно ми її попередили. Вона ж попросила нас приїжджати не надто пізно, адже вона хоче відпочити в цей день.
За тиждень до цієї події я зустріла в одному з квіткових магазинів її подругу і сказала, що не знаю, що краще подарувати свекрусі. Та з радістю мені розповіла, вірніше показала на один вазон і сказала, що свекруха буквально кілька днів тому його придивлялася і говорила, що отакий вона хоче собі. Скажу чесно, я дуже зраділа, одразу його купила навіть не роздумуючи. Приїхала додому похвалилася чоловікові, він також був задоволений, сказав, що можливо хоч цього року мамі вдасться догодити.
Настав той день коли ми приїхали в гості. Одразу скажу, що свекруха взявши від мене приготовлені блюда, покрутила носом та сказала, що вже час і схуднути, скільки можна стільки їсти, але все ж таки на стіл поставила. Коли чоловік вручив їй подарунок, вона подивилася й сказала, що нехай занесе на балконі його там поставить, емоцій було нуль.
Ми посиділи в неї буквально хвилин сорок і вже збиралися йти, аж тут у двері пролунав дзвінок. Свекруха пішла відкрити, на порозі стояла її племінниця і що ви думаєте в руках вона тримала точнісінько такий же вазон який і ми подарували лише горщик не того кольору. Ви б почули скільки було щастя та захоплення: “Боже, Іриночко, яка ти уважна, я лише тобі сказала, що хочу, а ти вже його мені купила, дякую, дитино тобі”
Можете собі уявити відчуття мого чоловіка, якщо я чужа для неї людина і мені було неприємно це дивитись і спостерігати. Вадим не витримав та спитався: “Мамо, а хіба ж не такий самий ми тобі купили, а ти його навіть у руки не взяла” Свекруха здивовано підняла брови та сказала “Вадиме, про що ти говориш? Поглянь, цей набагато доглянутіший, видно, що куплений у магазині, а ви, мабуть, пожалкували грошей і в когось взяли цей вазон посаджений власноруч. І взагалі не потрібно заздрити тому, що я так добре ставлюсь до Іринки, вона дійсно дуже хороша та уважна дитина, а ти ще з дитинства був трохи заздрісний, я ж кажу весь у батька”
Після тих слів Вадим просто пішов, забрав наш подарунок ми розвернулися і поїхали додому. Пройшло вже три місяці з того дня, Вадим навідріз відмовляється спілкуватися своєю мамою, вона також не робить кроку назустріч ні до сина, ні до онука. Якщо чесно, мене це не сильно тривожить, проте шкода чоловіка, що за тридцять років його рідна мама жодного разу не оцінила, та мабуть, і не любила.