Маю я подругу, сусідку Катерину. Все життя ми дружили, чоловіки дружили, наші сини дружили. Лише в мене ще крім сина є дві донечки. Хоча Катя завжди мене допитувала, як ми маємо трьох дітей на ноги ставити, он у неї один Олежик, то вони не хвилюються, все сину віддадуть.
Час сплинув, як одна хвилина, діти повиростали. Донечки заміж повиходили й пороз’їжджалися по різних містах. Син працює на роботі й вирішив орендувати собі житло, хоч ми були проти, та він хоче будувати своє життя сам. Маємо дяку від дітей, щомісяця нам як не посилки з продуктами, то гроші на карточку переводять.
Син Каті досі живе з ними, він здобуває вже другу вищу освіту. Минулого місяця прийшла до мене подруга й плаче. Виявляється їхній Олежик забажав від них квартиру. Катя в розпачі, чоловік її давно не працює, бо тяжко хв0ріє. Вона сама працює й отримує пенсію. Живуть вони у двокімнатній квартирі, не думала, що доведеться на старості про розмін думати. Вона вже навіть переговорила з рієлторами, та все, що їм світить, це дві занедбані однокімнатки на самому краю міста, з умовою, що вони ще й доплатять.
Говорили вони зі своїм Олежиком, намагалися втовкмачити, що квартира їхня йому все одно дістанеться. А якщо він хоче сім’ю створити, то вони втручатися не думають, у них кімната маленька, а його більша. Зі своєї кімнати носа лишній раз не покажуть. Та ні ж синочок-любчик їм таку сцену влаштував, що Катя з чоловіком відчули, що їм хоч на той світ іди, щоб сину не заважати. Олежик кричав, що вони бомжі, що злидні, що через їхні хвороби всі гроші закінчилися. Хоча він сам у свої двадцять п’ять й дня ніде не працював, живе на батьківських грошах, їсть, одягається, розважається, все з кишені батьків. А гроші, що вони роками складали пішли більшість на його навчання, бо ж не зміг вступити на безплатне.
Я подругу жалію та розраджую, як можу. Але чим же я їй допоможу, я розумію, що виховувати вже пізно їхнього сина. Катя вважає, що це її вина, що він такий, і думає як вийти з ситуації, щоб синові догодити. А я б, мабуть, врізала йому пайок, щоб клепка в голові з’явилася, а то вже на голову батькам сів та ноги звісив.
Ото ж не важливо скільки в тебе дітей, важливо якими людьми вони виростуть.