Ви знаєте, що у хорошого чоловіка дружина розцвітає, а поганого в’яне? Це я вам розповім з власного досвіду. Я завжди відрізнялася красою серед своїх однокласниць, а далі серед одногрупниць. Пішла красою я у свою бабусю, я завжди чула компліменти про те, наскільки я вродлива. Тож коли перший парубок на нашому потоці, звернув на мене увагу, я була рада. Але все ж таки я трохи віднеслась до того норовливо. Він всіляко приділяв мені увагу, всіляко доводив свою прихильність і зрештою я здалась. Рік зустрічалися, а далі відгуляли весілля.
Жили прекрасно, а тоді дізнались, що я вагітна. А так, як і краса в мене спадкова, народження дітей також передалась у спадок, я народила двійню дівчаток. Діти мої були неспокійними, я мала таке відчуття, що живу у сні, що я марю, в мене не було сили. Я не розуміла де день, де ніч, здавалось, що вони ніколи не сплять, що їм постійно потрібна увага. Я не можу сказати, що зів’яла моя краса, але вона якось посіріла.
Допомоги від мами очікувати я не могла, мама дуже хворіла, тому я навіть не говорила їй настільки мені важко. А свекруха одразу мене не злюбила, вона ще на весіллі говорила своєму сину, що красива дружина то чужа дружина. Та й чоловік дуже змінився, його дуже нервував дитячий плач, його нервувало те, що у квартирі безлад. А ще дуже часто почав говорити мені, що я схожа на опудало. Було важко не лише фізично, але й морально.
Одного дня, моя сусідка прийшла до мене на бесіду, сказала, що давно дещо знає про мого чоловіка, та ніяк не наважувалась сказати. Але зрештою прийшла сказати, що у мого чоловіка є коханка. Я того ж вечора я запитала про це чоловіка, відповідь мене приголомшила: “А ти, що думала, що я з тобою, з опудалом житиму? Раз знаєш, то це навіть і краще, я зараз іду з дому, а завтра повернусь, щоб ні тебе, ні дітей у квартирі навіть духу не було!”
З дітьми я поїхала до своєї мами. Мама сказала, що вона рада, що я до неї повернулася з дітьми і не дивлячись на те, що здоров’я в неї було не дуже добре, вона допомогла мені з дітьми. Я нарешті, в материнському домі, змогла відпочити, змогла прийти до тями, змогла нарешті відчути радість від материнства, не лише в тому, та роздратування.
Коли донечкам виповнилася по три рочки, я пішла з ними в поліклініку. Мої дівчатка бігали коридором, допоки не зіштовхнулися з якимись молодим лікарем. Він одразу підхопив їх на руки, почав з ними бавитись та жартувати. Слово за словом і ми з ним познайомились. Коли на наступний день до мене зателефонував незнайомий номер, я навіть не могла уявити хто це, а це був той самий лікар з поліклініки. Руслан, так його звали, запросив мене і моїх красунь на побачення. Я спочатку вагалася, а далі все ж погодилась.
З того часу промайнуло вже п’ять років, у нас з Русланом крім моїх красунь дівчаток, ще народився син. Донечки кличуть Руслана батьком, я не бачу різниці в його любові до сина чи до моїх доньок, він любить всіх дітей однаково. Я не лише щаслива, я знову красива, я змогла відновити себе по частинках, я змогла привести себе до форми, я дивлячись у дзеркало знову бачу ту красиву і щасливу дівчину.
А минулого тижня, гуляючи з дітками в парку, я побачила свого колишнього чоловіка. Він дуже змінився, він дуже постарішав, а ще кілограм на тридцять погладшав. Біля нього йшла така ж велика тітка, і судячи з її тону, я розумію, що то його дружина. Адже я чула, як вона вичитувала його, за те, що він знову приніс малу зарплатню. Вона говорила йому про те, що їй набридло жити з невдахою. Я не знаю, чи він помітив мене, але я рада, що я маю поряд такого хорошого чоловіка, як Руслан, я рада, що доля тоді роз’єднала мене з цим невдахою.