Я матір, майже, дорослої доньки. Чому, майже, тому, що я вважаю, що вісімнадцятирічні дівчата, ще дуже молоді і зарано їм ставати дорослими. Коли моя донька пів року тому, прийшла до мене і сказала, що вона виходить заміж, я була лише ошелешена. Вона ж лише на першому курсі університету, тому про яке заміжжя могла бути мова. Та моя Дарина дівчинка настирлива і сказала, що вона все для себе вирішила і щоб я навіть не думала її зупиняти. Я запитала коли ж вона познайомить мене із зятем, вона сказала, що того ж вечора. Коли прийшов зять, моєму здивуванню не було меж. Якщо Дарині тоді лише виповнилося вісімнадцять, то йому вже було двадцять сім.
Запитала я і про їхні подальші плани. Донька одразу мені заявила, що після весілля житимуть у мене. Адже до свекрухи вона не хоче. Ось тут уже я задумалась і запитала її з якого дива таке рішення, адже я також не хочу жити із зятем в одній квартирі. Дарина намагалась мені пояснити, що, мовляв, у її майбутніх свекрів двокімнатна квартира, але там ще проживає їхня молодша донька, тобто місця нема. Тоді я до доньки сказала, що якщо її чоловік у такому віці не можу забезпечити житлом свою дружину, то чому я маю розв’язувати ці проблеми. Донька образилась, намагалась мені пояснити, що у її нареченого уже була сім’я і в них була квартира, і при розлученні він залишив свою квартиру дружині та дитині. Тобто сюрприз на сюрпризі. Я ж була не прихильною і сказала Дарині, що жити в мене вони не будуть, бо вони окрема сім’я. Донька на мене дуже образилась і сказала, що саме через мою впертість вони житимуть на орендованій квартирі.
Весілля, як такого не було, я знаю, що вони розписались, на святкуванні були лише друзі. Батьків і родичів з обох сторін не запрошували. Я навіть зі сватами не знайома, через те, що вони проти одруження сина і досі спілкуються з першою невісткою.
І ось пройшло пів року, і повернулась моя донька до мене з усіма валізами. І перше, що вона мені сказала, Що ти знаєш, мамо, мабуть, я ще не виросла для сім’ї “. Я звичайно її прийняла, я не дорікнула їй жодним словом. Як розповіла вона, вже згодом, то їй було важко справлятися з тими обов’язками дружини, які від неї чекав чоловік. Адже вдома вона звикла, що вона йде на навчання, приходить з навчання, їсти приготовлено, вона могла лиш деякий раз собі якусь канапку зробити, прибирала зазвичай вона лише у своїй кімнаті, посуд мила лише за собою. А тут лягла відповідальність за себе і за чоловіка, як сказала вона, лише те, що потрібно готувати їсти мінімум два рази в день уже її вибило з сили.
Я не буду приховувати, я рада, що моя донька спробувала та вчасно одумалась. Сподіваюсь, що вона спершу подорослішає, та тоді вже вийде заміж, коли матиме сили виконувати всі функції в сімейному житті.