Я не знаю чи дійсно вірити статистиці, що дев’яносто дев’ять зі ста сімей переживають зраду, але тим не менше наша сім’я увійшла в цю статистику. Коли я дізналась, що у Сергія є коханка, я була шокована, коли я дізналась, що ця коханка у нього уже понад п’ять років з наших сімнадцяти сімейних, то в шоці був уже мій шок. Як можна було так жити, практично на дві сім’ї. Коли він прийшов і сказав, що хоче зі мною розлучитися, адже в нього є інша жінка, він давно в неї закоханий і планує з нею спільну сім’ю спільних дітей, то попросив мене аби я звільнила його квартиру. Адже ця квартира придбана ним до весілля, відповідно я тут ніхто. Попри те, що у нас двоє дітей, я спочатку звичайно в пориві гніву, у пориві ненависті почала збирати свої речі, речі своїх дітей.
Я зателефонувала до своєї старшої сестри і попросила, аби вона приїхала машиною забрала нас. Сергій же в цей час був на роботі, а можливо у коханки, я не знаю. Приїхала сестра, але вона сказала, що не забиратиме всіх, лише мене. Ми сіли з нею на кухні і почали розмовляти, і тоді вона мене запитала, чому я збираюся йти з квартири разом з дітьми, почала наводити мені різні аргументи, факти. І дійсно я задумалась, чому двоє людей створюючи сім’ю, народжуючи дітей, планують якось своє спільне життя, але в разі розлучення, діти зазвичай лишаються з мамою. Мама продовжує про них турбуватись, продовжує не спати ночами, лікувати, думати за, що їх одягнути, чим нагодувати. А батько після розлучення залишається жити комфортним життям, його нічого не обмежує, у нього зникають обов’язки, він абсолютно не задумується над тим, чи їли його сьогодні діти, чи як вони спали, і чи вони здорові. Він собі може вільно гуляти, вільно влаштувати нові стосунки, їх нічого не обмежує. Але ж ми обоє батьки цим дітям, ми обоє несемо за них відповідальність.
Діти у мене вже таки доволі дорослі, старшій доньці сімнадцять, а сину п’ятнадцять, донька студентка першого курсу, син ходить в школу. Тоді моя сестра покликала їх на кухню, якщо я не знала як їм повідомити цю новину, вона виклала все як є. Всі факти не приховуючи того, що сказав їхній батько. Донька обурилась, адже до її університету від нашого дому кілька метрів. Син також сказав, що він не збирається переїжджати в інше місто до бабусі з дідусем, а свій клас випускний залишати через примху батька. Сестру це влаштувало, відповідно вона сказала їм, що вона забере лише мене і мої діти її підтримали.
Я хвилювалась, я думала, що вони почуватимуться зрадженими, але ні, вони сказали, що вони згодні жити з батьком, а про його наречену вони подбають. І вони таке подбали, всього-на-всього два тижні виявилось достатньо для того, щоб пасія мого чоловіка зібрала свої речі і втікала з нашої квартири. Бо я вам скажу, що ображені підлітки це жах, не просто ображені, образили їхню матір і для них це виявилося більш ніж достатньо. Уже зараз вони мені розповідають які капості вони їй робили і мені навіть трохи шкода стає, ту жінку. Хоча, як виявилось вона була нікудишньою господинею, вона не вміла готовити, вона не вміла підтримувати чистоту будинку. До того ж вона була не готова одразу стати матір’ю двох дорослих дітей.
Наразі я прекрасно спілкуюсь зі своїми дітьми, вони проживають у квартирі свого батька-холостяка. Хоч він і намагався покликати мене назад, та назад дороги немає. Я влаштовуватиму своє життя уже як самостійна, незалежна жінка. Я вдячна своїм дітям, що вони змогли постояти за мене так, як я не змогла постояти сама. Надалі цінуватиму себе та просто любитиму.