Правду кажуть, що люблять лише тих родичів, які живуть далеко. Я виросла у багатодітній родині, мої батьки також з багатодітних родин. Я вам скажу, що можливо зі сторони, це виглядає дуже прекрасно, коли велика, шумна родина, коли завжди великі застілля, коли всі завжди разом. Але для мене особисто, це дуже-дуже виснажливо, це дуже і дуже втомлює.
Інколи хочеться побути у двох з чоловіком, а не виходить, чомусь родичі не завжди розуміють, що свято, таке як річниця весілля, наприклад, хочеться відсвяткувати лише вдвох. Ні, вони обов’язково приходять в гості і навіть якщо я кажу, що я не готовлю нічого на святковий стіл, вони прийдуть зі своїм. Так, так, бо вони вирішили, що потрібно святкувати.
Коли я поговорила про це зі своєю мамою, вона дуже образилась, вона сказала, що ніколи не думала, що донька виросте такою відлюдькуватою. Але я дійсно з дитинства мріяла про тишу, мріяла про свою власну кімнату, мріяла про те, що я прийду додому, а там тиша. Але це була лише мрія, я була старшою дитиною багатодітній сім’ї, крім мене ще було п’ятеро молодших, я ділила кімнату з двома сестрами.
І от на п’яту річницю нашого весілля, чоловік зробив мені величезний подарунок. Він придбав невеличкий будинок за містом, у майже пустому селі. Будинок невеличкий, дві кімнати, але прекрасний сад, невеликий город. А в кінці городу – струмок, можливо, колись це була річка, а зараз там просто невеликий потічок і кришталева вода. Там можна було усамітнитись, що вихідних ми почали туди їздити. До поки про це не дійшло до моїх галасливих родичів.
Першою дізналася сестра, передала далі і от мої родичі вирішили зробити нам сюрприз. І одних вихідних з шашликами, з різними закусками, зрозуміло з випивкою, вони всі приїхали до нас. Я не можу сказати, що я не люблю своїх родичів, ні, але інколи їх буває дійсно забагато. Ми прекрасно провели час, вони всі були в захваті від тої мальовничої природи і от дружина одного з моїх братів сказала, що було б прекрасно, що якби вони всі в цьому селі придбали по будиночку. І село б стало, майже, родинною власністю.
Від почутого та від уявленого, в мене волосся стало дибом. І саме головне, що два будинки поряд з нашим, уже дійсно були в продажі. Ви знаєте, я сказала родичам, що будинки в селі не продаються, хоча там безліч пустих будинків, я сказала, що люди тримають городи, відповідно будинки просто стоять. Родичі роз’їхались, звичайно ми їм пообіцяли, що будемо запрошувати їх сюди, інколи на якісь свята, посидіти, посвяткувати на природі.
Я знаю, що негарно те, що я їм збрехала про продаж будинків. Але це мій рай, це моя тиша і мій спокій, і я дійсно не хочу, щоб хтось цю тишу порушував. Зрозуміють мене, мабуть, лише ті хто виріс у дуже великий і галасливій родині