Хочу поділитись своєю історією свого життя, та того, як не можу знайти розуміння від своїх родичів. Нас у батьків двоє дітей, я та моя молодша сестра Катерина. Після того, як ми з нею повиходили заміж, я залишила жити в селі, а Катя переїхала жити до міста, до свого чоловіка. Час минав, ми обидві мали вже дітей, і в мене донька і в неї донька, обидві собі будували своє життя.
Та п’ять років тому, нашу сім’ю спіткала б _іда, стався інсульт у нашої матері. Після нього мама стала абсолютно лежачою. То дуже важка праця, доглядати лежачу, хвору людину, ще й на старості років. У людей міняється характер, мама стала вередливою, до того ж вона була не легенька, така моцна жінка. Чесно кажучи, мені було важко за нею доглядати фізично. Але так, як Катя живе в місті, в неї робота то Катя не могла мені нічим допомогти, я живу від мами через три будинки, я вже на пенсії, тож на сімейній раді було вирішено, що за мамою доглядати буду я.
Цих п’ять років для мене пройшли, мабуть, довше ніж десять, але я робила все, що потрібно. А це мінімум п’ять раз на день я прибігала до матері, це постійні масажі, це постійний догляд, помити, перевернути, нагодувати, переодягнути. Саме образливе, що матір всі цих п’ять років просила аби до неї приїхала її Катя. А Катя за п’ять років була рівно п’ять раз. Я не звинувачую сестру, бо дійсно робота в неї важлива. І от коли матері не стало, Катя приїхала, провести її в останню путь. Одразу мені сказала: “Олю, ти маму доглядала, ти за мамою дивилася, тобі було важко, то весь спадок, що залишився від мами належить тобі, адже я знаю як ти важко працювала.” Я була вдячна сестрі, чесно кажу, адже у своєму будинку я жила не сама. Я жила вже зі своєю одруженою донькою та її чоловіком і їхніми трьома малими дітьми. Тому вступивши в спадщину, я перебрала жити у мамину хату.
Та ось проходить два місяці після того, приходить до мене моя донька і говорить: “Мамо, дзвонила Марина (Марина – це донька Каті, моя племінниця) і дуже сильно сварилася, сказала, що ми обманим шляхом забрали бабину хату, і нічого Катерині не дали”. Почувши таке, я зателефонувала до Каті, щоб вияснити, як же так чому її донька телефонує до моєї і влаштує скандали.
Виявляється Катеринина донька збирається заміж і в неї був такий план, як не стало баби, Каті залишиться кілька місяців до пенсії. І от Катя вийшовши на пенсію перебереться жити у будинок до нашої матері. А квартиру залишить їй. Чесно я була вражена нахабністю своєї племінниці, адже за ці п’ять років, коли моїй матері потрібен був догляд, її онука жодного разу, за п’ять років, жодного разу, не приїхала! В той час, як моя донька постійно ходила зі мною, бо то важко доглядати лежачу людину.
Катя ж продовжує говорити, що вона ні нащо не претендує, а племінниця тим часом налаштовує проти мене інших родичів, розповідаючи, що я обділила молодшу сестру, та відібрала від неї все. От скажіть де справедливість в житті?