Ніколи не думала, що заради невістки та онуків, відмовлюся від рідного сина. Хоч і не можу сказати, що люблю невістку, що вона мені краще за сина. Але мені шкода її, як жінку, мені її шкода, як матір двох дітей, та шкода моїх онуків.
Коли мій Андрій прийшов до мене та сказав, що він одружується, я подумала, що це жарт. Адже хлопцеві було лише двадцять один рік, він привів до мене свою наречену Наталку, а вона його одноліток, обоє студенти, обоє навчаються. Питаю, навіщо ви поспішаєте, кажуть, бо вже так потрібно. Одразу повідомили новину, що я стану бабусею. Весілля не робили, вони просто розписалися, а десь в якомусь кафе відсвяткували з друзями і на тому все.
Через сім місяців Наталя порадувала нас двійнею. Славко та Ігор – мої онуки, жваві розумні та красиві хлоп’ята. Я всіляко допомагала молодим, бо більше не було кому. Як виявилося, Наталині батьки не дуже люблять вести здоровий спосіб життя, крім неї в сім’ї ще є четверо дітей менших, батько більше без роботи ніж з роботою, йому головне чарка. Матір то працює у місцевого фермера, але також любителька залити за комір. То я розуміла, що і син з невісткою, і двоє онуків на моїх плечах. Я не скаржусь, маю свою трикімнатну квартиру, працюю бухгалтером в одній фірмі, зарплата в мене доволі велика. Я ще молода жінка мені до пенсії ще працювати й працювати. Син студент, тож про те, щоб піти на роботу не було мови, невістка взяла академвідпустку, сиділа з дітьми дома, а я ходила на роботу. Важко було нам з малими дітьми, але я допомагала невістці.
Час сплинув швидко, не зчулись, як минуло п’ять років, не дивлячись на те, що Андрій закінчив університет, працювати він навіть не збирався. Все не підходила йому робота, лише ходив на співбесіди. А от нещодавно прийшов та й каже: “Знайшов роботу в іншому кінці міста, та й не вигідно, мовляв, мені їздити туди-сюди, буду до вас приїжджати на вихідні.” Я думаю нехай, він же сказав, що там є кімната для проживання, то я ж чому мала турбуватись. Невістка спочатку була незадоволена, сказала, що то за сім’я, що батько лише на вихідних. Але я їй сказала, що якщо не пустить його на роботу, то я годувати їх уже не буду. То ж мусила вона його відпустити, пройшов тиждень, другий явився наш Андрій. Та все якийсь не такий, очі бігають, нервовий.
Прийшов ще тиждень, бачу ходить Наталя сама не своя, плаче і нічого мені не говорить. Я розпитую, вона мовчить все ж таки я її допиталася. Вона говорить, що подзвонив Андрій і сказав їй брати дітей та переселялась до батьків. Ось так, а він приведе нову невістку. Я одразу схопила телефона, почала телефонувати синові. Питаю: “Андрію, ти, що геть з глузду з’їхав? Стид загубив? Яку ще іншу невістку?”, а він каже: “Мамо, в мене є друга дружина, звати її Олена, їй тридцять три роки, (тобто це вона від нього на сім років старша) у неї є двоє своїх дітей і вона обов’язково народить ще нашу спільну дитину, тож я сказав тому Наталі, щоб вона з’їжджала з нашої квартири, бо я приведу туди нову сім’ю.”
“Е ні,- кажу – Голубе, що значить з нашої квартири? Квартира поки, що моя, тобто, ти виселиш звідси своїх двох рідних дітей, та й приведеш мені двох чужих, о ні, дякую, такого щастя мені не потрібно” Він почув мій відказ і кинув слухавку, через кілька днів знову бачу Наталя ходить засмучена, питаю, що там, виявляється знов Андрій телефонує погрожує. Я знову телефоную до сина і кажу йому, що раз ти такий впертий і до тебе не доходить, то ти маєш знати, що Наталя буде з дітьми проживати в цій квартирі стільки, стільки їй потрібно, а ти хочеш подавай на розлучення, одружуйся з іншою, але в цю квартиру більше жодної людини я не припишу і не пущу.” На цьому ми попрощалися.
Вже минув місяць, він не дзвонить ні до Наталії, ні до мене. Я поділилась з подругами своєю історією, а вони говорять, що так робити не можна, це їхнє життя не втручайся, це все ж таки рідний син, це йому вибирати з ким жити. А я не можу вчинити по-інакшому, бо сама колись залишилася практично на вулиці з малим сином і знаю, як це важко. Тим більше куди я пущу своїх онуків? До сватів, які зловживають оковитою, в той безлад? Ні краще я буду поганою матір’ю, але може дай Боже хорошою бабусею.