Мені двадцять років, я безмежно люблю своїх батьків, але один спогад не давав мені спокою. Я пам’ятаю коли вперше побачила свою маму, так, так вам не почулось, я пам’ятаю як вона сильно ридала, а мій батько намагався щось їй сказати. В мене було прекрасне дитинство, мама завжди мене обіймала, цілувала, розказувала яка я прекрасна в неї донечка. Є ще старший брат Олег, різниця в нас з ним у тринадцять років. У нас з ним чудові відносини.
Я ніколи не відчувала негативу своїй родині, єдине, що мене завжди чомусь напружувало, це відносини між мамою та татом. У нас, неначе, була й нормальна родина, але вони якось ставились один до одного холодно і навіть жили в різних кімнатах.
І от, коли мені виповнилося вісімнадцять, я наважилася запитати в матері, що це за спогади такі з дитинства. Мама сказала, що то все мої дитячі фантазії, що можливо в дитинстві я колись засумувала за нею та й тому собі так придумала. Я підійшла до батька з таким же запитанням, він посміхнувся, обійняв мене та сказав “донечко, все добре”. Я не могла знайти спокою, після того, як я підходила до матері ще кілька раз, вона наважилась мені розповісти.
Виявляється жінка, яку я називаю матір’ю, яка все життя для мене була найріднішим створінням на цій землі, виявилась мені нерідною по крові. Тоді, понад двадцять років назад, мій батько залишився без роботи, його дванадцяти річний син не мав, що навіть взутись до школи, дружина працювала як могла, але вистачало коштів ненадовго і вони прийняли рішення, що мій батько поїде працювати до великого міста. Він поїхав і вже там, у тому місці він зустрів мою біологічну матір. Як каже сам батько, він бачив її всього два рази в житті, у той день коли він з нею познайомився та провів ніч, а потім через чотири роки, коли вона привела мене і сказала, що я їй не потрібна, що в неї своє життя, а він що хоче, то нехай робить зі своєю донькою.
Йому нічого не залишилось, як взяти мене і повезти в свою родину, до своєї дружини, до свого сина. Коли їхав, батько мені зізнався, то він дуже хвилювався переживав, що його дружина просто вижене з дому. І дійсно ті видіння, що впливали в мене в пам’яті були присутні в нашому житті. Дійсно вона дуже плакала, сварилась, кричала, дійсно я пам’ятаю Олега, підлітка який суворо дивився на мене та грозив мені кулаком.
Але вона прийняла мене і все лихе просто забулося. Я дуже вдячна своїй матері, тій яка прийняла мене в своє життя, дійсно кажуть – не та матір яка народила, а та яка виростила. Я дякую їй за те терпіння і мужність, за те, що вона змогла переступити через свою жіночу гордість, аби прийняти чужу дитину у своє життя. Не просто прийняти, а замінити їй матір, виростити як рідну дитину. Навіть після почутої історії я не стала почуватися чужою для неї людиною. Я її дуже люблю, я їй безмежно вдячна і буду вдячна до кінця свого життя, у мене найкраща мама у світі.