Я молода жінка, що не може примиритися з батьками, все через їхнє ставлення до мого чоловіка. Я вийшла заміж вісім років тому, у нас з чоловіком велике кохання та взаєморозуміння, ми завжди стаємо підтримкою один для одного.
Але є проблема, мої батьки постійно знецінюють мого чоловіка. Коли вони дізнались за кого як хочу заміж, то були дуже незадоволені, адже у мого чоловіка є фізична вада здоров’я. У нього проблема з однією ногою, при народженні її вивихнули й от він все життя шкандуляє.
Та ми звичайно одружилися, після весілля та жили в місті. Чоловік працював на хорошій роботі, програмістом, на роботу я також ходила. Але сумні події в нашій країні змусили нас змінити місце проживання, тому ми переїхали в село до моїх батьків. На жаль чоловікових батьків уже немає на світі.
І ось тут почалися проблеми. Не дивлячись на ваду здоров’я, чоловік в мене працьовитий, він все вміє. Сам він народився в селі, тому сільська праця для нього не чужа. Він порається на городі, в саду, по господарству, але батьки постійно з нього кепкують. Постійно беруть на кпини всі його дії, говорять, що він всі дії на пів ноги не доробляє. З мене також підсміюються, що я взяла його десь в місті по акції, як бракований товар. Я вже й сварилася і просила, бо шкода свого чоловіка.
Чоловік у мене вихований і тактовний, спочатку віджартовувався, тоді намагався пояснити, що вони своїми жартами його ображають. Та їм було байдуже, лише б покепкувати. І от чоловікові терпець урвався і ми потай з ним взяли кредит на придбання свого будинку. Будинок придбали в сусідньому містечку, тут краща комунікація, чоловікові легше добиратися до головного офісу. Хоч він і працює віддалено, та все ж кілька раз у місяць має здавати звіт очно.
Коли батьків не було дома ми по тихому зібрали свої речі та просто втекли з їхнього будинку. Тепер маємо іншу проблему вони без перестанку нам телефонують. Вимагають сказати де ми взяли гроші, та де ми живемо. Також спільним знайомими розповідають різні непристойні речі про нас.
Старші мої сестри також стали на сторону батьків, називають нас невдячними. Говорять, що ми користувалися житлом батьків, а тепер невдячні просто втекли. Коли я їм говорю про ставлення батьків до нас, то вони говорять, що батьки ж це все говорили жартома, просто так, по-доброму.
Скажіть, будь ласка, можливо ми й справді невдячні діти, що прожили у батьки майже три роки, а тепер ти просто покинули їх? Чи все ж таки ми зробили правильно, що вибрали свою власну сім’ю та своє щастя, тим більше що скоро в нас народиться маленька дитина?