Проживши з чоловіком тринадцять років, я вирішила з ним розлучитися, адже жити з пияком було неможливо. Поки була молода та дуже закохана, то думала, що все виправлю і його перевиховаю, та не тут то було. Тож забравши двох синочків я пішла до своєї матері. Старший був у п’ятому класі, молодший пішов лише в перший. Мама жила не сама, жила з моїм молодшим братом. Братові на той час було тридцять п’ять, він був не одруженим.
Я прийшла тільки з дітьми та з речами, адже нічого свого не мала. За тринадцять років чоловік так і не приписав мене до своєї хати, навіть діти були приписані у моєї мами. Коли я його запитувала про це він завжди говорив, що це формальності, що будинок наш спільний, адже діти у нас також спільні, а отже їхній це будинок. Та коли вирішили розлучитися, то виявилось, що я не маю нічого. З нажитого майна мені дістались лише пральна машина та пилосос.
Прожила в мами рік і зрозуміла, що потрібно шукати роботу, а в селі так зробити не так то легко. Порадившись, мама мені сказала, що буде доглядати моїх дітей, а я зможу сміливо вирушати на заробітки. Я так і зробила, бо мама на пенсії, брат працював на місцевій пилорамі, отже в нього робота є, в мами дохід є, лише я з дітьми сиділи на їхній шиї.
Я поїхала до Польщі, там знайшла хорошу роботу хоч і не одразу. Працювала п’ять років не бачила, майже, дітей, адже приїздила лише два рази на рік. За ці роки я гарно зробила грошей. Пересилала мамі, мама з братом зробили хороші, капітальні ремонти в хаті, перекрили черепицею дах. Паркан гарний, добротний побудували.
Діти мої були одягнуті та нагодовані. Я компенсувала свою відсутність різними гаджетами та подарунками. Коли старший закінчував одинадцятий клас, я вирішила повернутись додому.
Коли приїхала все було добре, нічого не передвіщало якихось негараздів. Поки не зайшла мова про те, що потрібно приватизувати свою землю. І тоді мій брат звернувся до мене з проханням, виписати себе та моїх дітей. Я була здивована, а як виявилося він хоче приватизувати будинок одразу на себе. Я звернулася до мами, мовляв, це за новини і мама мені сказала, що так будинок уже чотири роки, як належить братові, так вона вирішила, адже він молодший.
То виявляється, що я п’ять років гарувала за кордоном, присилала їм гроші, а вони робили ремонти, будували все для будинку брата. Брат розсердився, сказав, що це була плата за те, що мої діти проживали в його будинку. Але я ж тут також приписана і діти мої тут прописані.
Ось така в мене тепер ситуація. Виходить, що я вдруге стаю безхатьком з двома дітьми. І розумію прекрасно, що за ці п’ять років могла б назбирати хоча б на свій будинок. Так я маю деякі запаси грошей, але їх не вистачить надовго. А судячи з того, що я посварилась з матір’ю та братом, то й на заробітки я вже не поїду, бо не буде з ким залишити своїх дітей.
Можливо хтось був у такій ситуації та дасть мені пораду як вийти з неї. Бо дуже образливо, що ні чоловік, ні мама мене за все життя не пошкодували. Та найбільше мені шкода моїх двох дітей, яким я не можу навіть дати безпечного, свого будинку.