Своїх діток я народила бувши дуже молодою, мені виповнилось тоді лише дев’ятнадцять. Спершу народилась донечка, а за нею син.
Заміж вийшла рано, була сиротою нікому не потрібною. Зустріла Василя, він покликав мене заміж, я й погодилася. Бабуня, що я в неї жила, говорила мені, що він буде добрим господарем, адже він син “хазяїв”.
Та якщо перші років п’ять ми жили нормально, то далі все було суцільним жахом. Василь був любитель оковитої, а після того приходив додому і ганяв мене, і дітей кругом хати. Не раз я ходила ночувати з дітьми в стару хату, що залишила мені бабуня.
Коли минуло десять років від нашого подружнього життя, сталася трагедія, мій Василь їхавши мотоциклом був вже на підпитку, не впорався з керуванням та так і заїхав у озеро. Я не можу сказати що я сильно побивалася за чоловіком. Адже останні роки були зовсім не солодкими.
Але після нього заміж мені більше не хотілося виходити, хоч я ще була доволі молодою жінкою, навіть тридцяти ще не було. Я посвятила себе дітям. Працювала нянею в дитячому садочку, та ще й мала господарство. Добре, що хоч будинок мені нормальний залишився, свекор зі свекрухою не стало забирати від онуків будинок сина.
Час сплину швидко спочатку видала заміж донечку, а за нею і сина, уже дочекалася і двох онуків. А відсвяткувавши свій 50-літній ювілей я зрозуміла що життя тільки починається я ще молода сповнена сили жінка.
Більше ніж рік тому зустріла однокласника, розговорилися, виявилося, що Сергій давно вже живе сам. З дружиною розлучився, діти дорослі також живуть самі. Ми почали більше спілкуватися, згадувати свої юні роки та так наше спілкування протягнулось протягом року. Одного дня Сергій прийшов до мене з квітами й сказав мені:” Аню, одружімось.”
Я сказала йому, що я не проти, він дуже добрий чоловік. Але мені потрібно спочатку сказати про подію дітям. Чомусь сподівалась, що діти мене підтримають та зрозуміють та, мабуть, будуть щасливі від того, що я буду щаслива. Але не так сталося, як гадалося.
Коли діти та онуки того вечора приїхали до мене, провідати мене з 8 березня, я їм повідомила новину. Бачили б ви їхню реакцію, син навіть плювався та говорив, що не знав, що я на старості років з розуму з’їхала. А донька так взагалі сказала, що я їх соромлю.
-А в чому ж сором? – запитала я.
– Як це в чому? Ти все життя прожила з пам’яттю про батька, берегла йому вірність, а на старості років вирішила вийшла заміж. – видала мені дочка.
-Та яка ж я стара мені лише 50 років, живу сама в хаті, навіть заговорити нема до кого. На, що син мені відповів. – Ну то заведи собі десяток котів та п’ять собак, та й буде з ким розмовляти.
Після того ще дуже багато наговорили мені поганого та образливого. Після того діти пороз’їжджалися й ось уже два місяці не хочуть зі мною спілкуватися.
А коли я зателефонувала, до сина, то невістка якось насмішкою навіть сказала: “Ну якщо ж ви заміж збираєтесь, то вже собі можете й дітей інших народити.”
Сергій мене підтримує у всьому та говорить, щоб я не звертала уваги, що можемо ми жити й просто так без їхнього благословення. А якщо я вже геть не хочу з дітьми розсваритись, то він згоден просто зійтися, але не розписуватись.
А я і не знаю, що робити так мені важко та образливо, що діти вже ж дорослі, а не розуміють мене.
Та яка ж я стара мені лише 50 років, живу сама в хаті, навіть заговорити нема до кого. На, що син мені відповів. – Ну то заведи собі десяток котів та п’ять собак, та й буде з ким розмовляти
