Чомусь звідусіль заведено чути, що свекрухи руйнують сім’ї. Я ж як мама хлопця знала, що буду свекрухою, тому ще до знайомства з невісткою пообіцяла собі, що ніяким чином не буду лізти в сім’ю сина. Що вони собі хочуть те нехай і роблять.
Наш Андрій у нас один, більше дітей Бог не дав. Ми з чоловіком останні десять років по трішки відкладали кошти, аби синові придбати квартиру. Бо ми колись жили й з моїми батьками, й з батьками чоловіка, то скажу чесно, краще жити самим без нічого, ніж з кимось у добрі. Поки син надумав женитися ми назбирали таке гарну суму. Вже задумалися над тим, щоб шукати варіант купівлі.
Та сталося так, що чоловікова тітка, що жила в передмісті залишила йому свій будинок. Дітей у неї не було, ми до останнього дня за нею доглядали. Тож порадившись ми з чоловіком вирішили, що переїдемо жити в будинок. Там всі зручності є, до міста близенько, маршрутки, через кожну годину. Ми обоє на пенсії, що нам ще потрібно. А ті гроші, що назбирали віддамо синові, нехай купить те, що йому потрібно, чи меблі нові, чи машину другу придбає.
Андрій про наше рішення не знав, вони з Аліною, жили разом на орендованій квартирі. Ми по тихому всі свої речі вивезли, залишили лише необхідні речі, та деякий посуд. Більшу частину з тих грошей, що збирали дали синові на весілля, він нам дуже дякував, адже не знав, що ми маємо такі заощадження, весілля влаштував пишне.
Та на саме весілля ми вручили синові ключі, сказали що наша квартира стала тепер їхньою. Син був щасливий, гості нам аплодували. А в кінці вечора сваха підійшла й запитала, а на кого ж записана квартира. Ми сказали, що поки що по документах наша, але це формальності, після весілля все оформимо. Чоловік ще й пожартував, що синів більше не маємо, тож якщо не перепишемо, все одно ця квартира Андрієві залишиться. Хоча ми планували зайнятися переоформленням, але ж хотіли сюрприз, тому й до весілля не спішили повідомляти.
Після весілля ми ще останній раз заночували у квартирі, бо наречені поїхали у готельний номер для молодят. А ми на наступний день зібрали останні пожитки та поїхали обживати свій будинок. На вечір зателефонувала синові, запитала як справи, сказала, що наші ключі ми залишили у сусідки, нехай він собі забере. Син сказав, що поки що вони не переїжджають, ми здивувалися, та телефоном син не пояснив.
На наступний тиждень приїхав до нас наш Андрій, приїхав сам без дружини. Ми запитали де наша невістка, син відповів, що тема делікатна, то він хоче сам поговорити. Тема розмови була квартира, вірніше її переоформлення. Виявляється наша сваха заборонила своїй донці, нашій невістці переїжджати до синового помешкання. Мовляв, вона зараз переїде, зроблять ремонти, будуть вкладати свої кошти. А ми візьмемо та й передумаємо й назад повернемося заберемо житло. На такі слова ми з чоловіком засміялися й сказали, що ми не ті люди, щоб у рідної дитини подароване житло забирати.
Та й це ще було не все. Головною умовою свахи було те, що квартира має бути спільною у сина з невісткою, а не лише синовою. Тому вона придумала такий план, ми квартиру не даруємо, а продамо їм, за невелику символічну суму, а можна й без грошей, головне оформити купівлю-продаж. Це все для того, щоб у разі розлучення Аліна не залишилася з пустими руками.
Ви уявляєте, ще й місяця не прожили разом, а вже про розлучення думають. Я була здивована, а мій чоловік оскаженів.
-Андрію, синку, ти знаєш, що ми з мамою готові тобі останнє віддати, але така поведінка новоспечених родичів нам не подобається. Ми дійсно хотіли піти й переоформити квартиру на тебе. Але раз такі вже плани у нашої свахи та невістки, ти не ображайся, та я просто передам тобі квартиру в спадок, ти станеш власником коли нас не стане.
Син тоді ще трохи посидів у нас і поїхав. Минув місяць, а молода сім’я так і не в’їхала у квартиру. Ми запитували сина, хіба ж на орендованій квартирі краще? Він сказав, що Аліна не хоче жити в невістках, краще орендоване. Невістка до нас не їде, з нами не спілкується. Чоловік одного разу зателефонував свасі й запитав навіщо ж вона так наколотила, вона відповіла, що хвилюється за свою дитину. Тоді чоловік з пересердя кинув, що раз така розумна, то нехай свою квартиру їм продасть, за символічну суму. Після того Андрій нам сказав, що Аліна сказала, що наша квартира їй і дарма не потрібна, раз ми так погано з її мамою говоримо.
Ми прийняли з сином спільне рішення здавати квартиру в оренду, а гроші за оренду перераховуємо синові на картку. Так він хоч перекриває витрати за оренду житла де вони живуть. Не знаю скільки то триватиме і коли закінчиться. Гроші, що складали синові, ще не віддали, по трішки знову відкладаємо, та синові не кажемо, бо ж проговориться в сім’ї, і знову нові проблеми будуть.
Отак і живемо, мріяли про спокійну старість, щасливих сина й невістку, онуків. А самі не маємо покою.