Я ніколи не розуміла тих жінок, що не могли знайти спільної мови зі свекрухами. Адже була впевнена, що кожна матір сина бажає йому найкращого, а отже потрібно просто проявити розуміння.
Я виросла у сім’ї де свекруха і невістка були однією, як казав мій тато і дід, командою. Після весілля тата привів маму у будинок своїх батьків, там ми й проживали. Скільки себе пам’ятаю мама кликала бабусю мамою, а бабуся зверталася до моєї мами не інакше, як доню, Оленко, пташко. Коли батьки мої бува, чогось сваряться, то бабуся ставала на сторону мами, завжди гримала на батька, що до дружини потрібно бути ласкавішим, мудрішим та поблажливішим. Останні свої дні бабусі доживала практично на руках у моєї мами.
Бачачи таку модель сім’ї я не боялася піти у невістки, адже знала, що свекруха теж людина, що потрібно просто знайти підхід і поважати одна одну. Тож коли мій Ігор запропонував мені жити після весілля разом з його мамою, я погодилася. Адже не бачила в цьому проблеми.
Валентина Францівна прийняла мене добре, називала не інакше, як Юля. Я ж її з першого дня почала називати мамою, хоча для неї це було дивиною. Перший рік сімейного життя пройшов швидко, у нас народився синочок Олежка, весь свій час я була біля дитини. Практично вся домашня робота лягла на руки свекрухи. Вона ще доволі молода й енергійна жінка п’ятдесяти п’яти років, що вийшла на пенсію по вислузі років. Скажу чесно у неї навіть наречені час від часу з’являються.
Інколи до нас в гості заходила моя мама, яка тихцем мене запитувала чи все в нас тихо мирно. Я її запевняла, що все добре. Бо дійсно було добре, я так вважала. Та одного дня моя думка змінилася.
Тоді було сонячно на дворі та по весняному тепло, я пішла з Олежиком погуляти. На дворі вже зрозуміла, що забула телефон в дома, вирішила повернутися. Дитину залишила з сусідкою, що також вийшла на прогулянку. Заходжу до квартири й чую розмову своєї свекрухи, мабуть, з кимось телефоном. Я б не звернула уваги, але почула своє ім’я.
“Боже, ця Юля як якесь інопланетне створіння, живе у своєму світі. Як же ж вона мене дратує, по перше нічого не робить, живе собі у своє задоволення, поїла, поспала, погуляла з дитиною і все.А от її “мамкання”, то взагалі вже не сприймається, яка ж я для неї мама? У мене є син, от йому я мама, а вона взагалі хто? Вона взагалі з якоїсь дивної родини, там всі такі інопланетні. Я сподіваюся, що мій Ігор, ще роздивиться й знайде собі достойну дружину, а що він же молодий, це нормально.” Після тих слів я просто вийшла на двір і зателефонувала мамі.
Через пів години батьки були вже біля мене. Вони самі ходили у квартиру свекрухи, самі забрали речі мої та Олежикові. Йти до цієї жінки мені не хотілося. До вечора Ігор теж прийшов зі своїми речами до моїх батьків.
З того часу минув місяць, ми живемо на орендованій квартирі. Мені важкувато, але нічого, якось справлюсь. Зі свекрухою не спілкуємося, навіть якщо Ігор з часом почне спілкуватися зі своєю мамою, то для мене цієї жінки не існує.