Знаєте, є приказка, що яблуко від яблуні недалеко падає, з якою я не можу погодитись. Все залежить від того яка людина. В мене була однокласниця, з якою я дружила єдина в класі. У неї не було друзів і все через те, що її мама з батьком вели поганий спосіб життя, зловживали алкоголем, та ще й любили чуже взяти, за що її батько навіть неодноразово мав проблеми із законом. Саме тому Лариса була небажаною подругою для всіх однокласників.
Вона навчалася доволі гарно, але всі вчителі з якимось сарказмом, говорили, що їй навчання ні до чого, що з таким життям яке її чекає, знання їй абсолютно не потрібні. Мені було неприємно все те чути, а уявіть як їй.
В дев’ятому класі, перед самим випуском вчителька нас зібрала та почала запитувати всіх, які маємо плани на майбутнє. Кожен розповідав свої. Коли черга дійшла до Лариси, її запитали чи має вона якісь плани майбутнє. Я бачила, як більшість однокласників почало єхидно посміхатись та про щось перешіптуватися. Лариса піднявшись із-за парти, впевнено сказала, що вона в майбутньому планує стати успішною та багатою бізнеследі. Клас зайшовся реготом, а вчителька сказала “Ну-ну, удачі тобі у твоїх планах”. А я потиснула Ларису за руку, та сказала, що я вірю, що вона обов’язково зможе це зробить.
Я завжди підтримувала зв’язок з Ларисою і можу сказати, що її життя було не солодким. Вона та людина, з якою можна брати приклад. І ось двадцять років, як ми закінчили школу. До цього чомусь клас не зустрічався, мабуть, коли ти молодий, тобі не до зустрічей і не до спогадів. А коли вже стаєш старшим, то хочеться дійсно повернутися у свою школу і згадати свої шкільні роки. Коли я зателефонувала Ларисі то запитала чи буде вона на цій зустрічі, вона спочатку відмовлялась, а далі все ж погодилась.
І от ми в нашому класі, серед наших однокласників, знову з нашою класною керівницею. Вчителька запитала нас, хто хоче розповісти про своє життя, та про свої досягнення. Чомусь всі мовчали, чомусь нікому не хотілося стати та розповісти який він успішний і багатий, чого він досяг в житті, в сім’ї, в кар’єрі. Піднялась Лариса і по очах багатьох я розуміла, що не всі одразу і впізнали її. Вона розповіла про те, що вона кохана дружина та й щаслива мати двох прекрасних діток, розповіла про те, що вони з чоловіком успішні бізнесмени, які мають великий бізнес з різними напрямками. Розповіла про те, що вона досягла того про, що мріяла і зараз насолоджується плодами своєї наполегливої праці та свого навчання. А ще вона подякувала вчительці та всім однокласникам за те, що своїми насмішками вони зробили її сильнішою. Після цього, вона просто пішла з класу. В класі панувала повна тиша.
Я вийшла за нею, того вечора ми провели час разом. Адже залишатися з тими людьми, які завжди з тебе лиши насміхалися, не хотілося. Хоча по вигляду деяких однокласників було одразу помітно, що дехто з них живе точно так, як жили колись Ларисині батьки.