Отак сталося в житті, що маємо троє дітей і всі різні. Старший син, абсолютно безвідповідальний, середня донька така ж сама, лише молодша розсудливіша, до всього серйозніше відноситься. Від двох старших допомоги не допросишся, а молодша завжди старається нам з чоловіком догодити, якось нам допомогти.
Ми з чоловіком все життя пропрацювали на досить важких роботах і все для того, щоб допомагати своїм дітям. Вони в нас народилися один за одним, пам’ятаю, що, мабуть, років десять, я нормально не спала, допоки вони підросли. Добре, що хоч квартиру від чоловікових батьків ми отримали в спадок, велику, чотирьох кімнатну, тож місця вистачало всім. Я вдень була з дітьми, а ввечері йшла на вечірню зміну, а чоловік залишався з ними, добре, що директор у нас був хороший ввійшов у положення. Тож практично, навіть декретну відпустку я жодну не відсиділа до кінця.
Ми працювали, кожну копійку берегли, хотіли, щоб і наші діти були забезпеченими. Адже розуміли, що крім нас їм нема кому допомогти. Діти виросли, ми думали над тим, щоб дати їм житло. Від моїх батьків залишилися однокімнатна квартира, тож ми її віддали старшому синові, коли середня донька виходила заміж нас уже була значна сума коштів, ми також їй придбали однокімнатну квартиру. А от молодша коли виходила заміж, то у зятя вже була квартира, то ми просто дали їм кошти і вони розширили свої метри.
Ми були раді, що діти забезпечені всім і нарешті вже вирішили, що досить працювати вже скільки. І пенсії вже вистачить. Аж тут до нас звернулася сусідка, сказала, що її знайома шукає кімнату для своєї доньки студентки, у гуртожиток пускати боїться, хоче, щоб знайти десь кімнату з хорошими господарями. І ми погодились, все ж таки була значна доплата до наших пенсій. А дівчинка виявилася хорошою, вихованою дитиною.
Наші діти про це дізналися, двоє старших сварились, говорили, що навіщо нам чужа людина, що якщо нам важко оплачувати комунальні за квартиру, то ми можемо її просто продати і придбати собі однокімнатну, а різницю поділити між ними. Я була здивована таке почути. Молодша донька ж нас підтримала, сказала, що якщо дівчина студентка дійсно дуже хороша, то чому б не прийняти і нам веселіше буде, і її батьки будуть раді, що вона в безпеці.
Але ось минулих вихідних приходили до нас старший син та середня донька, прийшли з претензіями, що, мовляв у молодшої трикімнатний квартира, а в них лише однокімнатні. Що в них уже і діти є, і їм тісно. Я сказала, що вони мусять добре працювати, щоб розширити свою житлову площу. Та донька заперечила, сказала, що вони порахували з братом, якщо ми продамо свою квартиру, придбаємо собі однокімнатну, а залишок коштів віддамо їм двом, то вони зможуть придбати собі по нормальній квартирі.
Чоловік одразу запитав, а як це вони ділять кошти на двох, якщо є ще молодша сестра. Тоді вже взявся говорити мій старший син, він сказав, що малій і так все життя везе, адже їй молодшій діставалося більше. А вони, старші завжди були обділені і увагою, і солодощами, і іграшками, і грішми. Мене це дуже розсердило, я почала сваритись, адже різниця в них мінімальна, тобто, коли молодшій був рік, то середній, було два з половиною, а старшому неповних чотири. То хіба я могла забрати від однієї малої дитини та віддати іншій, я все ділила порівну.
Я дуже посварилася з дітьми і сказала, що я не очікувала, що з трьох дітей, двоє будуть егоїстами. І знову ж таки це не сподобалося дітям, вони почали кричати, що знов я виділяю молодшу, а їх двох називаю егоїстами. Після цього розмова закінчилась, вони пішли грюкнувши дверима. А через годину телефонувала молодша донька та сказала, що телефонували брат і сестра, і вимагали від неї, аби вона подзвонила до нас та сказала, що відмовляється від своєї частини майбутнього спадку.
От такого, ми з чоловіком вже геть не очікували. По-перше, ми ще доволі добре себе почуваємо і не збираємося помирати, а по-друге, своєю квартирою ми будемо розпоряджатись самі. Знову ж таки згадались, неодноразові випадки, коли нам потрібна була допомога, то з ремонтом, то хворіли. І час на нас знаходила лише молодша донька з зятем. А у старших завжди були якісь проблеми та свої справи. І жодного разу не згадалося, щоб вони прийшли на допомогу. Тож прийняли ми з чоловіком рішення, що складено заповіт таким чином, що дві кімнати відійде молодшій доньці, а старшому та середній лише по кімнаті. Будуть мати науку.