Як помирає кохання? Поступово. Спочатку у вас є захоплення, ви не можете надихатись один одним. А далі, з кожним днем, ваше життя стає спокійним, після одруження ви розв’язуєте спільні питання. З’являються діти, у вас стає менше розмов про те, як ви любите один одного, а більше про те, як заплатити комунальні послуги, купити дітям одяг, зробити ремонт, полагодити машину, і все подібне. Можливо, у когось було по-іншому, а в нас з чоловіком саме так.
І через двадцять років спільного життя, коли діти вже виросли і поїхали навчатись до іншого міста, коли зі спільних тем залишилося лише оплата комунальних, то я зрозуміла, що ми неначе якісь давні знайомі, друзі чи родичі. Ми почали спати в різних кімнатах, ми не розповідали вже один одному, як пройшов наш день. Якщо чесно, то після роботи навіть не було бажання поспішати додому, а коли приходила, то на автоматі все виконувала, йшла у свою кімнату і дивитись серіал. Чоловік точно так само жив своє монотонне життя. Зранку віталися, а ввечері бажали один одному добраніч і на цьому, майже, все. Коли діти приїжджали додому, то трішки ставало веселіше в нашій квартирі, але ненадовго, адже в них своє життя, свої проблеми.
Одного вечора я наважилася з ним про це поговорити. Він сказав, що відчуває до мене лише тепло, дружбу, довіру, але і в нього давно нема до мене кохання. І ми прийняли спільне рішення, що ми маємо поки, що розійтись. Чоловік зібрав свої речі і поїхав жити в однокімнатну квартиру, яка залишилася йому від батьків. Раніше ми здавали її в оренду, а кілька місяців тому квартиранти звідти поїхали і чомусь ми не знайшли нових. Нашу спільну квартиру, яку ми колись купували разом, ми вирішили не ділити. Все одно все дістанеться нашим дітям.
Через тиждень після того, я повертаючись додому не помітила під ногами ямку, в результаті підвернула ногу і впала. Піднятись мені допоміг якийсь чоловік, він запропонував підвести додому, адже неподалік стояла його машина. Підвіз, далі допоміг піднятись у квартиру. На наступний день він прийшов мене провідати, а через місяць зробив мені пропозицію.
І от я, у свої сорок п’ять, знову відчула себе коханою, відчула ту пристрасть, яка давно згасла до свого законного чоловіка. Я розуміла, що маю поговорити з ним, адже ми досі були на розлученні, того ж одного дня зателефонувала та попросила прийти в гості. Він прийшов, я сказала, що в мене до нього важлива розмова, він сказав, що також хоче зі мною про щось важливе поговорити. Як виявилось, що тема була одна і та ж, у мене з’явився новий чоловік, а в нього нова жінка. Ми спочатку дивилися один на одного після таких новин, а тоді почала сміятися.
Можливо для когось це буде дивним, але ми практично одного ж місяця відгуляли весілля. Ми часто з ним спілкуємось, часто приходимо один одному на допомогу. Наші діти спочатку не розуміли, навіщо ми це робимо, а зараз нормально спілкуються, як з моїм другим чоловіком, так і з його другою дружиною. Я знаю багато прикладів, коли після розлучення стають ворогами. Мені ж пощастило, в мене був найкращий перший чоловік, який став для мене найкращим другом.