Лише тоді коли ділимо спадок, дізнаємося істинне лице родичів і це я відчула на власній шкірі. Нас у батьків всього двоє, я та моя молодша сестра Тетяна. Весь час батьки намагались нас не ображати, давали, що мені, що їй однаково. Коли у нас народилися в обох діти, її дітям і мої батьки також завжди виділяли щось, і ніколи нас не ображали.
Але я після свого заміжжя поселилась недалеко від батьків, а Тетяна ж поїхала жити в інше село, до чоловіка. Тому відповідно, що у батьків я частіше бувала і з батьками більше бачилася. І якщо допоки Таня була молодою, її це не дуже хвилювало. Та ставши старшою, вона почала говорити про те, що я маю більше від батьків, що мої діти більше мають від моїх батьків, що її чимось уділяють. Батьки на це сердились та говорили, що навіть якщо колись моїм дітям дали якихось цукерок більше, то, мабуть, лише через те, що частіше їх навідують саме мої діти і з городами, з господарством та й на подвір’ї загалом, допомагають саме я та мої діти. Таня зі своїми дітьми приїжджали в основному лише на свята. Я не пам’ятаю коли вона востаннє допомагала батькам садити городи, мабуть, ще коли заміжньою не була. Я ніколи на це не заважала, бо ж знала, що в сестрі був дуже сварливий характер ще з дитинства.
Коли не стало мого батька, мама залишилася сама. Саме тому я частіше була в неї, більше їй приділяла увагу. У цей час наші з Тетяною діти вже повиростали та пороз’їжджалися по світу, хто студент, хто вже встиг створити власні сім’ї. А на початку цього року Таня приїхала до мами і приїхала не просто так, приїхала зі своїми речами. Сказала, що вона розлучилась зі своїм чоловіком, вірніше він її вигнав з дому і вона не планує тепер до нього повертатися, і миритися. Сказала, що тепер буде допомагати матері.
Таня уже минулого року вийшла на пенсію і все одно ще знайшла невеликий підробіток в селі нашому. Два місяці пройшло з того часу, як Таня переїхала до мами і одного дня я навідалась до них, і почула їхню розмову, до хати не зайшла так, і стояла, і слухала. Я почула, що Таня питає маму чи перепише вона на неї хату. Мама ж сказала, що в неї дві доньки, тож діли буде порівну. Ну і тоді, Тетяна почала говорити матері про те, що я маю свій будинок, що мене чоловік не вигнав, що я маю де жити, а вона сама, нікому не потрібна, що після маминої смерті, вона буде безхатьком. Мама почала жаліти її та обіцяла, що обов’язково поговори зі мною щодо спадку. Якщо чесно, я в той момент нічого не запідозрила, я подумала, що дійсно, як сестра немає де жити, то нехай живе у батьківській хаті. Про те що чула їхню розмову нічого не сказала мамі.
А промайнув ще місяць і я була в райцентрі, і саме там зустріла сестру Тетяниного чоловіка. Вона зі мною привіталася та запитала, як я себе почуваю. Я була здивована, адже вона поводиться так, неначе це не її брат, після скількох років спільного проживання, вигнав мою сестру. Я сказала, що почуваюсь добре, тоді вона почала розпитуватись, як моя мама, я сказала, що слава богу у її віці, здоров’я славне. Тоді побачила її здивування і вона запитала: “То чому ж Таня не повертається додому?” “А куди додому? – кажу,- так він же ж її вигнав?” кажу їй. “Кого вигнав? Та ні, він мені ось буквально на днях говорив, що теща дуже хвора, лежача і ти дуже хвора, ледь ноги переставляєш, Таня поїхала вас обох доглядати.” І тоді я зрозуміла в чому хитрість моєї сестри.
Повернувшись в село одразу пішла до мами та розповіла про ту зустріч. Таня чула, що я говорю і одразу вчинила скандал, сказала, що так, що вона дійсно не так просто так переїхала до мами, що вона вважає, що за все життя їй дуже багато обділяли і, що вона вважає, що вона має стати власницею материного будинку. Від почутого мама почала плакати, їй було дуже неприємно ти все чути. Але на жаль це виявилось правдою.
Уже пів року, як Таня не спілкується ні зі мною, ні з мамою. Мені шкода маму, яка все ж таки продовжує за молодшою донькою сумувати та чекає коли вона вже до неї знову приїде. Але єдине, що зробила мама – це склала заповіт, в якому ми вказані обоє з сестрою, як спадкоємиці.