Я нещодавно повернулася із-за кордону і була шокована тим, як живе моя бабуся. За кордон я виїхала давно, ще шість років тому, після невдалого сімейного життя, дітей не було, тож поїхала на чужину. Тут залишилася моя бабуся та сестра з племінницею. Тож я їхала і не хвилювалась, що бабуся буде сама, сподівалась, що сестра її догляне. Я щомісяця пересилала гроші, а сестра мені пересилала мені фото, вона зробила в бабусі гарні ремонти, провела комунікації. Я раділа, що бабуся в старості буде забезпечена, вона нам колись батьків замінила.
Але цього року у бабусі був ювілей, вісімдесят років. Я залишила все і поїхала на батьківщину. По приїзді мене очікував сюрприз, виявляється, що племінниця моя, яка вийшла рік тому заміж, разом зі своїм чоловіком почали проживати разом з бабусею у її будинку. Сестра, коли я приїхала, пояснила мені це тим, що бабуся наша вже старенька, що їй потрібна допомога і саме тому, вони прийняли таке рішення, що бабуся житиме з правнукою. І під наглядом і допомога як-не-як. Бабусин будинок великий, тому я сприйняла це нормально, тим більше, що у мене сім’ї як такої немає.
А мені не потрібно багато місця, я приїхала лише на кілька днів, тому для мене місце знайшлось. Я приїхала за два дні до бабусиного дня народження, приїхала з пакунками, тож взялася готуватися до святкування. І на мій подив, племінниця не тільки не хотіла мені допомогти, навпаки вона ще була незадоволена цим всім. Сказала, що кому воно потрібне, той бабин день народження, хто його має святкувати. Я була здивована і сказала, що в першу чергу, буду святкувати його я, бабуся та її мама. Племінниця була незадоволена таким, та сказала, що уже рік, як тут бабине не мелиться, що вже вона тут господиня і перш ніж затівати таке святкування, потрібно було з нею порадитись. Від почутого у мене очі полізли на лоба, тобто бабуся у своїй хаті, немає права святкувати свій день народження. Що значить, що вона тут ніхто?
Я не хотіла псувати день народження бабусі, тому продовжила готуватись, але вже розуміла, що потрібно провести серйозну розмову з сестрою. Коли прийшов день святкування, зібралися рідні, сусіди та ще дві подруги моєї бабусі, такого ж віку я вона. Я бачила наскільки щаслива іменинниця, в неї текли сльози щастя. вона була задоволена. А от новоспечена господиня її будинку навіть не вийшла до столу. Я бачила, як сестра бігала до неї в кімнату та просила аби вони з чоловіком приєдналися до компанії, та не племінниця говорила, що, мовляв, голова болить в неї і в її чоловіка.
Коли вже гості розійшлися і я положила бабусю спати, то я вийшла поговорити серйозно з сестрою. Я їй висловила незадоволення поведінкою її доньки. Сестра намагалася щось сказати у виправдання своєї доньки, пояснювала, що зараз така молодь, не хоче ні з ким миритись. Проте я їй заперечила, адже племінниці вже заміжня, тож має розум бути. Сестра обіцяла поговорити з донькою.
А на наступний день до мене зайшла сусідка. Вона розповіла мені справжнє буття моєї бабусі. Виявляється, що відколи племінниця тут поселилася, то бабусі не солодко. Що навіть на подвір’я вона виходить коли їй дозволять, бо молодим господарям не подобається коли вона біля них. Що практично рік бабуся сидить в заперті, їсти вони їй дають у її кімнаті, бо гидуються за одним столом їсти. Після такої розмови я зрозуміла, що більше бабусю не залишу. Коли мою заяву почула племінниця, був скандал. Вона вищала, що вона у нас єдина спадкоємиця, що це все її. Та я її запевнила, що я можу будинок, який до речі вже дуже давно мені належить, віддати будь-кому. А їм я дала час на виселення, допоки я поїду за своїми речами.
Уже місяць як я живу у двох з бабусею. Сестра і племінниця зі мною не спілкуються. Я не знаю скільки ще житиме найрідніша мені людина, але я хочу, щоб ці дні були щасливими.