Про те, що я колись розлучусь зі своїм першим чоловіком, навіть думки в мене такої не було. Адже одружувалась ми з великого кохання. Він дуже сподобався моїм батькам, адже він майстер на всі руки, також він подобався всім родичам, знайомих, адже він для них дуже добра людина, він відгукувався на будь-яке прохання, ніколи не був осторонь чужої біди. Тому всі мені говорили, як мені пощастило з чоловіком. Деколи подружки просто говорили це з великою заздрістю. Проте ніхто не знав який він є удома.
Він працює в фірмі – майстром на годину і має дуже багато замовлень, має своїх постійних клієнтів, він всім ремонтує, лагодить і все допомагає. А коли приходить додому, він дуже втомлений. Я одразу після весілля його дуже жаліла, намагалась не завантажувати домашньою роботою, все намагалася виконати сама і чи він до того звик, чи не надто він її хотів робити щось, але за п’ять років нашого спільного життя, вийшло так, що всю домашню роботу робила я.
Мій чоловік настільки втомлювався на роботі, що він говорив мені, що навіть важко зі мною розмовляти, тобто наша квартира була для нього просто місцем, де можна відпочити і набратися сили. І знову ж таки всі мені говорили який в мене прекрасний чоловік, не п’є, не б_є, гроші приносить і по вигляду не зраджує. А я плакала вечорами, адже все, що я робила це готувала для нього, прибирала, прала, а він ніколи не говорив мені ні дякую, ні те, що він задоволений, ні те що я в нього красива. Навпаки постійно не вдоволений, не таку вечерю приготувала як він хотів, то занадто було жирним, то занадто було перченим, то було недопечене, то ще щось не так, то він хотів сьогодні риби, а я приготувала м’ясо або навпаки. Я ж працюю в одному з кафе і те, що я готую прекрасно говорять мені всі, крім мого чоловіка.
А коли в нас зламався кран на кухні і я попросила чоловіка полагодити, він сказав, що обов’язково це зробить, але коли буде мати вільний час. Проте такого часу в нього взагалі не було, адже у будні дні він працював, а на вихідні він з друзями їхав на рибалку, бо говорив, що йому потрібно набратися сил та добряче відпочити. І я вам скажу, що це доволі таке важка робота щодня носити воду з ванної в кухню, щоб помити посуд, мити посуд в тазику було не дуже зручно, але іншого виходу знову ж таки не було, адже він просто перекрив кран, щоб не текла вода. А про те, щоб придбати посудомийну машину не було й мови, чоловік говорив, що це лише ледачі жінки миють посуд у посудомийній машині.
Коли я через місяць знову попросила його полагодити кран, це був вечір п’ятниці, він сильно зі мною посварився, сказав, що я погана дружина, що я його не ціную і не даю йому відпочити. Було дуже образливо чути такі слова, я мила посуд і плакала від безсилля, думала, що в понеділок викличу майстра. Наступного ранку, ще на світанку він зібрався і поїхав з друзями на риболовлю, навіть не попрощався зі мною.
Було дуже образливо, суботнього ранку пішла в магазин. Поверталася додому і вирішила в парку посидіти на лавочці, адже бажання йти додому не було. На сусідній лавочці сидів якийсь чоловік і також не в дуже гарному настрої, він заговорив до мене “Чому ви такі сумні, у вас щось сталося, чи просто не хочеться йти додому?” Я посміхнулася і сказала, що нічого не сталося страшного, але просто нема бажання йти додому. Він сів біля мене, я не знаю чому, але я розповіла йому про зламаний екран на кухні і про те, як набридло мити посуд у тазику. Новий знайомий, якого звали Андрій, запропонував свою допомогу, сказав, що добре у цьому розбирається і я його запросила додому.
Дорогою запитала чому він сам гуляє з ранку. Він мені розповів свою історію. виявляється, що він повернувся з відрядження, й наче потрапив у дешеву мелодраму, адже його дружина була дома не сама, а з коханцем. Тому він навіть не зібрав свої речі, просто пішов. І ось вже кілька годин просто ходить по місту.
З краном дійсно справився за якихось двадцять хвилин, він був здивований, що мій чоловік працює майстром і я так давно не можу помити нормально посуд. Я була вдячна Андрію і звичайно запросила на сніданок, він їв приготоване мною і говорив, що ніколи у світі ще не їв такої смакоти, він говорив, що його дружина відмовляється готувати, адже вона також працює, значить вона не зобов’язана виконувати домашні обов’язки, їжу вони замовляли, або харчувалися бутербродами.
Андрій затримався на мене до вечора і я запропонувала йому залишитись на ночівлю, адже не виганяти його з квартири. І ось так ця зустріч в парку змінила моє життя, адже уже на ранок я збирала свої речі, а Андрій шукав орендоване житло. Я пішла від мого чоловіка, а Андрій від дружини, вони були абсолютно незадоволені таким станом речей. Але ми були один в одного, ми були підтримкою один для одного.
І я розуміла, що всього один день зміни моє ставлення, в першу чергу, до себе, адже я почула від зовсім чужої, на той час, людини, що я цінна, що я хороша, що я красива, я почула те, що не чула від свого чоловіка довгі роки. І ось минулого місяця, ми з Андрієм відсвяткували п’ятиліття нашого весілля, у нас підростає прекрасна донечка Каріна. Я кохана дружина та щаслива мама. І хто знає, можливо, якби мій колишній чоловік полагодив тоді кран, то не зустріла б я свого нинішнього чоловіка Андрія і так би страждала у тих відносинах досі. Ось так іноді одна зустріч змінює ваше життя на краще.