Я завжди намагалася переконати свою бабусю в тому, що не варто складати речі на майбутнє, що краще використовувати їх зараз, поки ми ще живемо і маємо сили. Бабуся ж мені говорила, що я просто не економна та не вмію все використовувати правильно.
А згодом я вийшла заміж. І що ж ви думаєте, мені дісталась точно така ж свекруха, як і моя бабуся. Вона почала мені приносити свої речі, якими користувалася ще в молодості. Мені здається, що з тих речей, що в неї є, можна відкрити музей і показувати нащадкам, як жили раніше, чим користувалися у, що одягалися. Але якщо бабуся просто складає речі і говорить, що це мені буде потрібно в майбутньому і я можу брати коли захочу. То свекруха активно взялась дарувати мені ці речі та вимагати, щоб я ними користувалася. Якщо я говорила, що мені це все не потрібно, вона ображалася, говорила, що я не вдячна, що вона від щирого серця дає.
Останньою краплею стало те, що вона мені подарувала свій костюм, який носила ще в молодості. Та сказала, що він зовсім новий, вона вдягала його лише два рази і, що я сміливо можу в ньому ходити. Я ж їй сказала, що в такому зараз ніхто не ходить, що я хочу ходити в сучасному одязі. Знову ж таки, вона на мене образилася, не говорила навіть кілька днів, сказала, що я не розуміюся в речах, сказала, що ті речі ще добротні, ще в ньому навіть мої діти будуть ходити.
Після того, як вона перестала зі мною говорити, мені спала на думку одна ідея. Я сказала чоловікові, що хочу привітати свою бабусю, зібралася і поїхала. Приїхала я не просто так, сказала бабусі, що хочу подивитися якісь нові її речі. Моя бабуся була надзвичайно рада, сказала, що вона недарма все життя по трішки відкладала, бо знала, що колись онукам воно знадобиться. Бабуся подарувала мені кілька сорочок, сказала, що вони шиті на замовлення, що вони ще зовсім нові, адже деякі з них вона взагалі ніколи не вдягала, бо не було такої нагоди. Мені ж веліла, щоб я одягала їх лише про свято, бо вони дуже добротні. Я обіцяла, що так і буде.
А на наступний день, я з цими речами вирушила до свекрухи. Прийшла до неї, сказала, що я хочу їй подякувати за її подарунки та ще хочу їй також дати в дарунок деякі речі, які також ще нові, ніхто в них не ходив і до речі пошиті вони всі на замовлення. Свекруха повеселішала, адже не знала навіть про що мова і тоді я дістала бабусині статки. Коли свекруха переглянула всі речі, які я їй дала, вона скривилася, сказала, що в таких речах ще її мама ходила і вона в них ходити не буде. Тоді я їй поставила стрічне питання “Тобто ви в речах своєї мами ходити не хочете, а я у ваших речах повинна ходити, щоб вас не образити?”
Після того ми не згадуємо про цей випадок. А подарунки такого виду зникли. Лише бабуся запитує, чи ходжу я в її речах, та чи потрібно мені ще щось підібрати.