Не дивлячись на те, що я вже доросла жінка і сама стала мамою, та до цієї пори не можу пробачити своїй матері. Річ в тому, що моя мама, коли мені було тринадцять років, зустріла іншого чоловіка. Він був молодшим від неї і в його плани не входило вставати батьком для тринадцятирічної дівчинки, тому він одразу попередив маму, що він не хоче, щоб я жила з ними. І так я в тринадцять років залишилося жити з батьком.
Не дивлячись на те, що мама хотіла зі мною спілкуватися, я з нею спілкуватися абсолютно не хотіла. Мені було образливо, що вона вибрала іншого чоловіка, а не мене. Вона працювала на досить престижній посаді, мала кошти і присилала мені подарунки, але я абсолютно їх не брала. Мені було байдуже на дорогі речі, такі яких ні в кого не було в класі, на ті солодощі, які батько не міг дозволити собі купити мені. Я просто виходила у двір і викидала те все в смітник. Батько говорив, що так робити не можна, щоб всяке буває в житті, та я його не слухалась.
Батько у мене дуже хороша і добра людина, він мене підтримував, він був біля мене у ті моменти, які в основному з дівчинкою ділить мама. І коли я у двадцять один рік виходила заміж, я не покликала свою маму на весілля. Хоча батько знову ж таки говорив, що я мала їй повідомити, що так негарно, все ж таки рідна мама. Але я викреслила цю людину зі свого життя.
І коли прожила вже в шлюбі чотири роки, то батько зателефонував і сказав, що хоче повідомити мені одну новину. Я звичайно хвилювалась, думала, що не дай боже, ще захворів. Але ні батько хотів сказати те, що мама розвелася зі своїм другим чоловіком і вирішила повернутись до батька, а він її прийняв, він пробачив її те, що вона багато років назад його зрадила, і всі ці роки жила з іншим.
Батько просив мене, аби я також пробачила мамі і прийняла її, говорить, що я вже доросла жінка, що в мене є вже свої дітки, що ми не знаємо, що нас чекає в житті. А я не можу її пробачити, я розумію, що у стосунках з батьком вони розберуться самі, стосунки бувають різними, чоловіки і жінки бувають різними, але діти яких ти народжуєш, до їхнього повноліття ти не маєш права їх покидати, бо ти їх народила і до їхнього повноліття ти за них відповідальна. А вона покинула мене, промінявши на нове кохання. Я не знаю, що чекає мене в житті, але своїх дітей я ніколи не залишу, не дивлячись на те скільки їм років.