Батьки своїм способом життя зруйнували моє життя. Я народилася в багатодітній родині, нас в сім’ї четверо дітей і все життя, скільки я пам’ятаю, ми постійно нічого не мали. Одяг постійно доношували один після одного, або той, що нам віддавали чужі люди. Я знаю, що багато хто буде говорити, що ми маємо бути вдячні батькам, що вони віддали нам останнє. Але це не так. Все, що вони мали останнє, вони витрачали на хмільні напої. Мама завжди виправдовувала це тим, що так їй легше пережити те, що вона не може нам дати нормального життя, а батько взагалі ніяк не пояснював.
Я в сім’ї найменша, то завжди мені діставалося найменше. Одяг я доношувала не лише після сестер, а і після брата і маму це мало хвилювало. Допоки я була малою, я не звертала багато на це уваги, а коли перейшла в старші класи, мені було надзвичайно соромно ходити в такому одязі до школи. З мене сміялись однолітки, в мене практично не було друзів.
Що говорити вже й про їжу. Я досі, у свої тридцять три роки не можу дивитись на макарони, бо практично щодня, мама нам його готувала. Часто ми сиділи під магазином і чекали допоки винесуть зіпсований товар, щоб забрати його. Мої сестри і брат з дому практично втекли ще підлітками, поїхали на навчання і не хотіли повертатися додому. Сестри заміжні, а брат та я досі не маємо сім’ї. Сестри також повиходили заміж у сім’ї з не надто соціально благополучні. Брат працює та витрачає кошти на сигарет_и і випивку, живе на тому ж підприємстві де працює.
Я ж два рази мала відносини з хлопцями, але щоразу, коли вони знайомились з моєю сім’єю, вони просто зникали. Один сказав, що ще не готовий створити сім’ю, а інший взагалі зник без пояснень. Але я зрозуміла, що все через те, що вони познайомилися з моїми батьками. Я вже навіть не пам’ятаю, коли я їх останнє бачила у тверезому вигляді. Остання моя спроба вийти заміж це у двадцять вісім років. Після того, я вже боюся створювати відносини.
Через те, що в мене не було змоги нормально пристосуватись до життя, я не змогла нормально здобути якусь освіту і тепер, я працюю звичайним давцем у невеличкому будівельному магазині. Зарплатня в мене невисока, тобто я не можу придбати собі житло або навіть орендувати, тому так і доводиться проживати зі своїми батьками. Я нещодавно знайшла собі ще підробіток, лише для того, щоб не проводити дома багато часу. Батьки сердяться, через свій спосіб життя, вони втратили здоров’я, тепер вимагають від мене, щоб я купувала їм продукти, ліки та звичайно ті напої, без яких вони вже не можуть жити.
Як вирвати з цього, я не знаю. Єдине точно, що знаю, що нікому не бажаю того життя яке пережила я. Так я вважаю, що в тому, що в мене таке життя винні саме мої батьки, бо я не розумію, навіщо такі люди, як вони, народжують дітей. Я у свої роки практично не пам’ятаю щасливих моментів свого життя.