Мої свати дивні люди, вони вважають себе ледь не нащадками якихось царів. При тому не мають навіть копійки за душею, але зате вміють справляти гарне враження. Але нам з ними не жити, тому ми не дуже звертали на них увагу. Головне, щоб дітям було комфортно жити разом.
Коли ми гуляли весілля нашим дітям, то сваха першою заговорила про те, що негоже молодятам жити з батьками, одним чи з іншими. Тож потрібно задуматись над купівлею квартири. Ми звичайно були не проти, тим більше, що уже мали на продаж квартиру однокімнатну, що дісталось нам від моєї мами. І тому погодилися, що вони дають на пів квартири, а ми продамо однокімнатну, та ще докладемо та й купимо більшу. Свати попросили, щоб ми, якщо можемо, то заплатили всю суму, а вони нам згодом віддадуть.
Над купівлею квартири ми думали давно, ще до доньчиного весілля. Донці жити в однокімнатній бабусиній не хотілося, тим більше, що це на околиці міста і не дуже зручно доньці їздити звідти на роботу. Ми ж люди не бідні, дитина в нас одна, тож вже з вісімнадцяти років ми відкладали кошти на те, щоб в майбутньому придбати їй квартиру. Тож склали все, що в нас було і таке придбали житло в тому районі якому вона захотіла. Також із залишки допомогли придбати меблі та зробити ремонт.
Свати ж весь час нахвалювалися та знайомим спільним розповідали, які вони молодці, що купили дітям квартиру. При тому, сваха наголошувала всім, що це саме її рішення придбати окреме житло. Хоча навіть гривні не додали, та й з ремонтом не допомагали, бо мали свої справи.
Пройшов рік, як ми зробили це велике придбання і я запитала сваху, чи не хочуть вони повернути хоч частину нам коштів, адже саме вона запропонувала ідею, що ціна навпіл. Сваха почала придумувати різні відмовки, розповідати, яка вона хвора, які дорогі зараз ліки. Почала розповідати, що вони обов’язково і самі придбали б синові квартиру, і не довелося б складатися навпіл, але у них проблеми. Після то я зрозуміла, що гроші за квартиру нам уже ніхто не поверне.
Коли купували квартиру, то я хотіла і записати на доньку та на зятя, але мій чоловік така людина, що мало довіряє людям, адже часто на його шляху траплялися ті хто любив ошукати. Тому він одразу сказав, що цю квартиру, що купуємо, ми записуємо на себе. І лише в разі, коли сваха поверне нам частину суми, ми вже її перепишемо на доньку і зятя. В той момент, коли сваха почала говорити різні відмовки, я зрозуміла, що ми добре вчинили, що квартира на чоловікові, адже так я впевнена, що в майбутньому моя дитина не залишиться без даху над головою. І не потрібно засуджувати, що, мовляв, вони лише одружилися, а ви думаєте про розлучення. Я не думаю про розлучення, я думаю про майбутнє моєї дитини, я хочу, щоб воно було забезпечене.
Тим більше, що зовсім нещодавно, всього три дні тому у доньки із зятем була сварка і зять зачепив тему квартири, донька знає, що квартира належить нам то і сказала це своєму чоловікові. Після того він це доповів своїм батькам. Одразу ж після цього зателефонувала до мене сваха з претензіями та сказала, що ми безсовісні, що купили квартиру собі, а всі люди думають, що ми хороші батьки та купили її дітям. Я ж навіть не намагалась свасі пояснити, чому ми прийняли рішення записати квартиру на себе, але точно знаю, що ми вчинили правильно.