Я не витримую присутності родичів чоловіка. Річ в тому, що коли ми з чоловіком одружилися то почали жити зі свекрами. Вони мають трикімнатну квартиру на березі моря, а також великий заміський будинок. Поживши разом два роки, було вирішено, що вони переїдуть жити в заміський будинок, а квартира залишиться їхньому сину. Крім мого чоловіка в них є ще старша донька, проживає вона в іншому місті. У свій час свекри їй також допомогли купити квартиру, тобто обом дітям допомогли однаково.
Але не дивлячись на те, що квартира вже документально належить моєму чоловікові, свекри і його сестра почуваються в ній як у себе в дома. Лише наступає літня пора, наша квартира стає гуртожитком. Сестра чоловіка разом зі своєю сім’єю, а це вона, чоловік та троє їхніх дітей, приїжджають до нас. Свекруха дуже за ними скучає, то також переїжджає на цей період у квартиру, добре, що хоч свекор не їде. В заміський будинок не їдуть, бо дітям до моря далеко.
Я розумію, що квартиру віддали нам вони. Але мене не влаштовує те, що вони поводяться по хамськи. Їсти варити, прибирати, мити посуд, купити продукти – вони навіть не думають, аргументують тим, що вони в гостях, якби ми до них приїхали, то б нас не заставляли цього робити. Хоча нас вони й не запрошують.
А при цьому вони поводяться як повноправні господарі. Адже цього року сестра приїхала не тільки зі своєю сім’єю, а ще взяла двох дітей своєї подруги, бо їм потрібно оздоровитися. На моє зауваження, що потрібно попереджувати, про таку кількість людей, вона з роздратованістю мене запитала: “Ти, що думаєш, я маю у когось запитувати кого привести у цю квартиру? Я тут виросла, тож маю таке ж право приїздити сюди коли хочу, на стільки хочу і привозити кого хочу”
Мій чоловік людина дуже тиха, він взагалі не любить скандалів, йому легше перетерпіти ніж виясняти відносини. Тому він не може вибудувати якісь границі в нашій сім’ї. Він вважає, що краще він тихо допоможе мені з побутом, допоможе обслужити його родичів, ніж вкаже їм на їхнє місце. А мені набридло бути для них прислугою, бути ніким, я навіть не уявляю, що буде коли з’являться у нас діти.
Тож після від’їзду родичів я поговорила з чоловіком. Я йому цілком серйозно заявила, що якщо наступного літа повториться подібна ситуація, то я не збираюся мовчати. По-перше, я скажу їм у вічі все, що я про них думаю, а по-друге, на період коли вони приїжджають я поїду до своїх батьків, а вони нехай обслуговують себе самі. Чоловік не згоден, говорить, що це ж родина, потрібно пристосовуватися один до одного. Та мені здається, що лише ми з ним пристосовуємося, а родичі нас просто використовують.