Я все життя була улюбленою донечкою свого батька. У нас в сім’ї двоє дівчат, я старша і хоч зовні я зовсім на свого батька не схожа, я була його улюбленицею. Він для мене також був найкращим другом, найкращим порадником, перш ніж піти до мами, я спочатку йшла до батька. На моєму весіллі, тато ридав так, неначе я назавжди йду з його життя. Народженню моїх дітей, тато радів більше ніж мама. Через це з сестрою ще з дитинства були сварки, вона ревнувала батька до мене.
Мама інколи на тата гримала, що він виділяє мене. А тато пояснював, що я просто його перша дитина і тому таке ставлення. Єдине, що було незрозуміло, чому я зовсім на нього не схожа, молодша сестра це була його малою копією. А я, ну зовсім ні на бабу, ні на діда, ні на тата з мамою. Мама говорила, що я схожа на її прабабусю, хоча тієї прабабусі ніхто не пам’ятає і не бачив.
Коли батькові виповнилось сімдесят років, ми гучно святкували. Ніхто не знав, що на наступний день, він нас покине. Я важче всіх переносила цю втрату. Адже він був найріднішою для мене людиною. Я розумію, що я втратила частину себе, я втратила ту підтримку, та те розуміння, яке ні від кого не отримувала за все своє життя.
І коли минув третій день, від того коли ми попрощалися з батьком, я випадково почула розмову матері та своєї тітки, маминої старшої сестри. Тітка сказала такі слова: “Твоя Ольга так побивається, як за рідним татом”. Ці слова вибили в мене землю з-під ніг, Ольга – то я, а що значить “Побивається як за рідним татом”, я одразу зайшла до мами в кімнату і сказала, що я хочу поясненне до цих слів. Що мама, що тітка, зблідли та почали говорити про те, що я не так все зрозуміла, не так почула, але я чітко чула ті слова. Мамі не залишалось нічого іншого як просто розповісти мені правду.
І та правда звучала так, що дійсно, людина яку я любила понад життя, людина, яку я все своє життя називала батьком, не рідний мені. Мама зрадила йому за місяць до весілля, його тоді якраз не було в місті, тому вона точно знає, що я не його донька. А щоб він нічого не запідозрив, вона збрехала, що пологи були передчасними і він повірив. Та навіть якщо й підозрював щось, то мовчав все життя.
Ви знаєте, я навіть вдячна мамі хоча б за те, що вона не розповідала це ніколи. Якби батько був живий і я почула про цю таємницю, я б не змінила своє ставлення до нього. Він все одно, для мене залишиться батьком, я не знаю як би він це сприйняв, та я вважаю, що він моя найрідніша людина, хоч і не по крові.