Дуже неприємно для мене, що ця історія сталася зі мною. Я все своє свідоме життя жила для доньки. Чому так, тому, що сама виросла і не відчувала любові матері. Мама ніколи лишнього разу не сказала, про те, що мене любить, ні про те, що вона мною гордиться. Я весь час намагалася отримати любов від своєї мами, та на жаль, дива не сталося. Так і до останнього її дня, я й була недолугою дочкою, завжди чула про те, які хороші доньки в її подружок, проте, як іншим матерям пощастило, як їм допомагають діти. Хоча, я завжди також мамі допомагала, що фізично, що фінансово, та все було не так.
Коли сама ж я стала також матір’ю доньки, то для своєї Софії я не жаліла нічого. Я щодня, неначе мантру, повторяла для неї, що вона в мене найулюбленіша, найпрекрасніша, найрозумніша, говорила про те, що я щаслива бути матір’ю такої донечки. Донька в мене була красивою, розумною, я б ніколи не подумала про те, що вона колись може стати чимось невдячною. Софія завжди нам з чоловіком була в допомогу.
Але понад три роки тому, не стало мого чоловіка, я залишилась сама у великій квартирі. Донька в цей час проживала зі своїм чоловіком у сватів і в них от-от мала народитись дитинка. Після того, як поховали мого чоловіка, вони мене підтримували, часто були в мене. І от я сказала доньці, що пропоную їм переїхати до мене, що три кімнати в моїй квартирі для мене забагато. Що мені вистачить найменшої кімнати, а в інших двох можуть поселитись вони, одну перероблять нехай під дитячу, а інша їхня. Я сказала, що у життя їхнє не лізтиму, але завжди буду опорою. І дійсно, ще до народження онучки, донька із зятем перебралася жити до мене. Бо все ж таки у сватів квартира менша, та й сватів двоє, молодят двоє і дитина народиться, та й було б п’ятеро людей на дві кімнати, то багато. Перший рік неначе все було і добре, і спокійно. Донька народила прекрасну дівчинку, яку вони назвали Євгенія. Я завжди допомагала донці, часто бувало таке, що донька настільки була втомлена, що нечула навіть, як вночі плаче онучка, а я вставала, переодягала її, колихала, хотіла, щоб донька була сповнена сили на ранок.
А коли Жені виповнився один рік, донька та зять, вирішили, що я добре справляюсь з онучкою, тим більше, що грудного молока не було в доньки, внучка була на сумішах, тож прийняли рішення, що за внучкою буду доглядати я, а донька піде на роботу. Я встигала і за онучкою подивитися, і дома лад навести, і їсти зварити. Коли ввечері донька із зятем поверталися з роботи додому, я намагалася їм не зважати, бо розуміла, що молоді хочуть бути самі, тому частіше сиділа себе в кімнаті, а вони бавилися з донечкою та проводили час разом.
Але місяць тому, я випадково почула розмову зятя і доньки. Того дня, мене моя сусідка запросила до себе на день народження, у день я не пішла, адже була з Женею. А коли вечором повернулись донька із зятем з роботи, я залишила на них онучку та пішла привітати сусідку. Довго не сиділа, адже уже вечір, людям хочеться відпочивати. Коли я повернулась додому, двері у квартирі були незачинені, я тихенько проходила по коридору, до себе в кімнату і почула, як донька говорить зятеві про те, що їй набридло жити зі мною, що я поводжуся так, неначе я нічим не обтяжена жінка, що вони працюють зранку до вечора і хочуть ввечері відпочити, але ж я така безсовісна, одразу кидаю на них дитину та ховаюсь в себе в кімнату, і навіть не запитаю, чи може вони хочуть кудись сходити, чи хочуть побути наодинці. Зять підтримав доньку своєю розмовою, та також погодився, що інші пенсіонери, ще встигають і на роботу ходити, і онуків глядіти, а я нічого не роблю, лише зранку до вечора гуляю з їхньою донечкою, а ввечері собі можу дозволити навіть піти до подружок. Хоча, якщо чесно, за цих півтора року, це вперше я до когось пішла в гості.
Почути таке мені було дуже неприємно. Адже я не просто гуляю з онучкою, дитині півтора рочка, я встигаю повністю за нею доглядати, я встигаю наварити їм на ранок снідати, а на вечір приготувати повноцінну вечерю, у квартирі завжди прибрано, завжди все випрано, вони навіть посуду після себе не миють. Що до мого утримання, то я не сиджу у них на шиї, з пенсії собі залишаю лише десяту частину, а все інше віддаю їм, а ту часину, що в мене відкладаю, щоб надалі вони не думали, за що мене хоронити. А далі почула те, що донька сказала зятеві, що в нього в селі є будинок його бабусі і вона пропонує, щоб вони його трішки привели до ладу, та якимось чином запропонувати мені, щоб я погодилась там пожити, а там дай Боже, мені сподобається і я там залишусь. А тоді буде дуже зручно для них, адже вони зможуть свою Женьку віддавати до мене, а самі жити у квартирі, щоб їм ніхто не заважав.
До кінця я не дослухала, що вони ще говорили. Пішла у свою кімнату і практично до ранку вже не спала. А коли через тиждень донька завела зі мною розмову про те, що в моєму віці потрібно вже проживати в селі, там чисте повітря, там спокій, що їм було б куди Женю возити на природу. Я сказала доньці, що зі своєї квартири нікуди не збираюся йти, а якщо їм так сильно заважаю і вони вважають, що я не поміч для їхньої сім’ї, а навпаки тягар, то вони можуть зібрати свої речі і поїхати жити в село, і там їм ніхто не заважатиме.
Донька на мене образилась і вже практично цей тиждень ми з нею не розмовляємо, зять також, зі мною до того мало розмовляв, а тепер і поготів не говорить. Не знаю, що з того буде, але після підслуханої розмови, я вирішила змінити своє ставлення до рідної дитини. Тому, що якщо я була недолюбленою, то вона в мене навпаки занадто наділена любов’ю та увагою.