Мене звуть Ліза, мені тридцять два роки, я маю красиву зовнішність, я освічена, увічлива, у мене велике коло друзів, я маю прекрасну роботу та зробила собі хороший кар’єрний зріст. У мене є своє житло, автомобіль, тобто я абсолютно самодостатня, забезпечена дівчина. Єдине, що в мене немає – це сім’ї. Через те, що я в той час, коли мої однолітки дівчата знайомилися з хлопцями, влаштовували романтичні зустрічі, бігали на побачення, я прагнула до того, щоб забезпечити себе. Мені хотілося бути фінансово незалежною ні від кого, хотілося досягнути всього самій. І мені це вдавалось, в тридцять років я стала директором одного з наших відділів. Мене вітало багато людей, говорили, що я досягла того, чого багатьом не вдається за все життя.
І я задумалась над тим, що начебто я досягла майже всього про що я мріяла, єдине, чого в мене було – це чоловіка і дитини. Всі мої однокласниці уже стали матусями, дехто вже навіть відвів дітей своїх до старшої школи. А я, за цей період, лише два рази мала відносини і ті були недовготривалими. Адже ж хлопцям не подобалося те, що дев’яносто відсотків мого життя – це кар’єра. І от саме в тридцять років, я задумалась над тим, що мені дуже хотілось стати матір’ю. Я щодня спостерігала за чужими маленькими дітьми і сльози самі текли річкою. При розмові подругою поділилась своїм хвилюванням і вона сказала, що я можу народити дитину і не обов’язково для цього виходити заміж. Дійсно, подумала тоді я, і почала думати, що мені робити, і де знайти того чоловіка, який згодиться бути зі мною лише для народження дитини, це звучало б дивним, якби я до когось підійшла з такою пропозицією. Тож продовжувала мріяти.
Така нагода випала на одному з днів народження, куди мене запросила моя подруга. Оскільки, там я випила зайвого, я не могла сісти за кермо, тому мене запропонував відвезти один з родичів моєї подруги, я погодилась. І я пам’ятаю, як я сама запросила його до квартири, сама його пригощала і запропонувала провести час разом. Він мене одразу попередив про те, що в нього є дівчина, що ні на які серйозні відносини я не можу розраховувати, я запевнила, що мені також не потрібні серйозні відносини, лише провести гарно час. Я не знаю, чи то моє прагнення завагітніти, чи то якесь диво, але та ніч принесла свої плоди. Я побачила омріяні дві червоних лінії на тестові для вагітності.
Перші місяці я старанно приховувала свій стан, почувалася я прекрасно. Але ж тримати все в таємниці не могла, оскільки потрібно було шукати собі заміну, посада була відповідальною.
Коли новина про мою вагітність рознеслася офісом миттєво, я чула перешіптування в себе за спиною. У кожного були свої варіанти про те, хто батько моєї дитини. Навіть приписували мені роман з шефом, а дехто припустив, що я скористалася штучним заплідненням. Та, якщо в офісі це було тихо, то після того, як новина дійшла до моїх родичів, про тишу я лише мрію. Мама щодня телефонує та запитує, хто ж батько дитини. Постійно телефонують родички, та запитують, чому я не заміжня, а зібралася народжувати. Постійно всім цікаво яке по батькові я вкажу дитині. Мама говорить, що їй соромно, що я буду матір’ю одиначкою.
І це мене наштовхнуло на роздуми. Тобто, коли я сама собі заробляла на життя, на квартиру, при цьому інколи доводилося спати по кілька годин на добу, мамі соромно не було. Коли я спостерігала як мама постійно плаче через нещасливі стосунки з батьком їй також не соромно. А коли я вирішила народити дитину і я впевнена, що я її забезпечу сама, то це сором. Невже обов’язково вийти заміж, щоб народити дитину?