Прошу порадив у підписниць, адже не знаю, як діяти в такій ситуації. Я читала і чула багато історій про свекрух, які діють агp _есивно, які лають своїх невісток, які налаштовують своїх синів проти їхніх жінок. У мене ситуація зі сторони здається просто неймовірно красивою та доброю, а насправді у нас іде така тиха б _оpотьба, на жаль, в якій переможницею завжди залишається моя свекруха.
Десять років тому, коли ми з Вадимом одружувалися, ми пішли жити у його будинок. В цьому будинку він завжди проживав зі своєю матір’ю. Але вона вийшовши заміж вдруге, переїхала жити до свого чоловіка, нам залишила будинок, великий город, великий сад, навкруг будинку великі, красиві квітники, виноградники. Загалом дуже велика ділянка та й будинок чи маленький. Спочатку, перших п’ять років було жити прекрасно, я відчувала себе господинею, ми разом працювали з чоловіком на нашій ділянці, ми разом садили город, доглядали за садом, квітами та подвір’я. Ремонти в будинку робили, все було добре.
А тоді свекруха чомусь вирішила розлучитися зі своїм чоловіком і так, як вона до цього проживала в цьому будинку, вона навіть не запитуючи нас нічого повернулась сюди. Перших пів року вона поводилась дуже тихо, вона абсолютно ні до чого не лізла, завжди запитувала, що потрібно допомогти. А тоді я помітила таку її звичку, що вона неначе тихий загарбник, все по трішки від мене відживає.
Наприклад, город уже, за ці роки повністю підпорядкуванням свекрухи. Надумала я садити часник та цибулю з весни, вирішила на якій ділянці, але вона буквально за день, чи за кілька годин до того, йде в іншу ділянку городу, робить там рядки та починає саджати. Коли я їй роблю зауваження, вона починає тихенько плакати та говорити, що вона просто хотіла допомогти. Чоловік мій же ж її підтримує, каже, що мама ж дійсно просто нам допомагає, щоб було легше. Або, наприклад, я вирішила посадити більше баклажанів, менше перцю, вона ж купує розсаду та садить ту кількість, яку вважає потрібною.Зібрали врожай помідорів, я хочу закрити по своєму рецепту, допоки я біля дітей та біля чоловіка поралась, вона уже заклала банки так, як хоче вона і знову ж таки я говорю, що я зібрала, бо хотіла зробити по-своєму, вона знову починає тихенько плакати та говорити, що хотіла нам просто допомогти.
І так у всьому, сад повністю також під її впорядкуванням, не встигли ми зрізати та викорчувати стару яблуню, я думала, що посадимо там для дітей персик, як вона вже пішла на базар придбала яблуньку і пустила на тому місці. А минулого року вже черга дійшла до квітників, на яких я насаджувала своїх квітів, а допоки я була на роботі, повертаюся, бачу квітники вже перероблені, половина моїх квітів просто зникло, а на їх місці уже посаджені інші. І знову ж таки, коли я запитую, навіщо ви це робите, знову ж та сама історія, та сама пісня. Вона знову починає тихенько собі плакати, неначе, щоб ніхто не бачив, але при цьому це бачать всі і чоловік мій, і сусіди, і вона знову ж таки говорить, що вона хотіла допомогти. При цьому вона має вигляд добродительки, що не покладаючи рук працює на нас, а я невдячна, нероба, якій не можуть вгодити.
Та ж сама історія з кухнею, наприклад, мої діти дуже не люблять їсти такі страви, як розсольник та капусняк, але вона їх варить часто і густо. Діти не їдять абсолютно пиріжки з капустою та горохом, але вона їх постійно пече, а тоді ходить і плаче, що в неї болять руки, що вона наробилася, а ми такі невдячні не їмо. Якщо я дітям хочу зварити щось інше, а вона при цьому вже варить, вона запитує, навіщо я маю варити, якщо вона вже приготувала. Ізнову ж таки розповідає, що вона ж хотіла, як краще.
Ми минулого місяця поїхали до моєї мами, адже в мене і в чоловіка збіглися відпустки, повертаємось додому, а в нашій кімнаті перефарбовані двері, замінені штори та тюлі і меблі розставлені зовсім по-іншому. Запитую, що це? Вона каже, що хотіла зробити нам сюрприз. Я їй пояснюю, що ті штори, що були в нас зовсім не старі, я їх спеціально вибирала для спальні і що ж ви думаєте, знову вона тихенько ходить плаче та говорить, що хотіла зробити, щоб ми були задоволені, а нам як завжди все не, так. І знову ж таки винна у цій ситуації залишаюсь я, бо знову ж чоловік мені намагається пояснити, що мама ж хотіла як краще, мама старалась для нас. Що вона ж не лається як інші свекрухи, не воює зі мною, а тихенько все допомагає, у всьому хоче догодити, а мені все не так.
Але мені за ці роки настільки набридла ситуація, що я практично ні до чого не маю права, що я практично живу просто на правах квартирантки, що я готова забрати дітей та поїхати звідси. Чоловік моєї позиції не розуміє і відмовляється розуміти. Говорить, що він не може свою маму вигнати з її ж дому, по-перше, а по-друге, він сам також не покине будинок, адже він стільки років сюди все вкладає, тут скільки зроблено його руками і говорить, що мені потрібно ставитися з розумінням та намагатися знайти спільну мову з його мамою. А я ж втомилась від цієї тихої війни і вже не знаю, як знайти з неї вихід. Можливо хтось був у таких токсично-тихих відносинах, чи є можливість з них вийти, чи потрібно просто втікати?