Про те, що батьки мені нерідні, я дізналася у вісімнадцять років, дізнались зовсім випадково, на одному зі своїх виступів. Я все життя пам’ятаю себе або біля сцени, або на ній. Мої батьки доволі відомі люди в нашій області. Жодне велике свято не обходилося без них. Їх запрошували всюди до великих артистів на розігрів.
І мене уже у віці п’яти років, батьки віддали до музичної школи. Там я навчалася і танцям, і вокалу, в результаті вибрала вокал і успішно розвивалася в цьому напрямку. У вісімнадцять років я мала багато нагород з різних фестивалів. Мої батьки чи не щодня наголошували мені про те, наскільки мене люблять, як вони гордяться мною, та наскільки вони щасливі, що доля подарувала їм таку донечку.
І ось поїхавши до столиці, на один з фестивалів, як переможниця обласного конкурсу, я дізналась одну приголомшливу новину. Я зайняла тоді третє місце. Після виступу до мене підійшла якась жінка, привітала та сказала, що своїми вокальними даними я вдалася вся у свою бабусю і, що вона дуже рада, що я виросла такою хорошою, талановитою дівчинкою. І що завдяки тому, що вона знала під якими дверима мене залишити, то я досягла такого успіху. Почуте для мене було чимось дивним, я не могла зрозуміти про, що ця жінка говорить. І тоді вона продовжила, вона сказала, що вона моя рідна мама. Я тоді втекла від тієї жінки.
Коли я розповіла про цю дивну зустріч батькам, то бачила настільки змінилися їхні обличчя від почутого. І того ж дня вони розповіли мені всю правду. Виявляється, що вісімнадцять років тому, до них хтось постукав у двері, відкривши вони побачили біля ніг великий плетений кошик, в якому спала маленька дитина. То була я. На вигляд мені було кілька місяців і вони точно не знали моєї дати народження, ніхто моя матір, ні взагалі звідки я на них появилась. Вони на той час уже мали невтішний діагноз – безпліддя і тому не мали надії мати дітей. Тож побачивши мене зрозуміли, що я їхня надія на те, що вони зможуть почути колись від когось такі омріяні слова, як мама і тато. Їм довелося оббити багато порогів, витратити багато сил та коштів, щоб офіційно мене вдочерити. І їм вдалося, того дня коли вони мене знайшли, вони й написали моїм днем народженням. Дали мені ім’я, дали своє прізвище та по батькові, адже пошуки породіллі тоді не дали результату і мою справжню маму ніхто не знайшов.
Поки батько розповідав, мама сиділа плакала, тримаючи мене за руку, та лише просила, що щоб не сталося, ти все одно нам будеш завжди рідною донькою. В кінці розповіді батька, я обійняла їх обох та сказала, що вони найрідніші люди, які лише можуть бути на землі і, що ніхто ніколи їх мені не замінить. Та незнайома жінка знову з’явилась в мене в житті і коли вона спробувала зі мною поговорити, я сказала їй, що я її не знаю, не знала і не буду знати. Що в мене є рідні батьки і якщо вона ще раз з’явиться в мене на дорозі, я викличу поліцію та напишу заяву, що вона мене переслідує.
Наразі мені двадцять п’ять, я одружена, у мене є прекрасна донечка. А тієї жінки, що колись покинула мене біля порогу моїх батьків, я більше не бачила і сподіваюсь, що більше не побачу.