Про те як ставляться до мене родичі мого чоловіка я дізналась зовсім випадково. Того дня ми приїхали до свекрів, повинна була приїхати ще їхня молодша донька з зятем, але в неї щось не вийшло, вони не приїхали. Ми ладнали зі свекрухою обід на кухні, а чоловік мій лагодив автомобіль у батьківському гаражі.
Я зробила йому каву і пішла до нього в гараж. Свекруха залишилася зі свекром будинку, в цей час якраз до них зателефонувала донька, тому я й вийшла, не люблю слухати чужі розмови. Мій Олег якраз слухав музику через колонку блютуз. І от, мабуть, свекруха випадково при розмові натисла кнопку блютуз у своєму телефоні і він автоматично під’єднався до колонки яку в гаражі ми слухали. Ту розмову свекрухи та її доньки чули, мабуть, не тільки ми, а й сусіди.
Кількох хвилин нам вистачило, щоб зрозуміти, що з цими людьми спілкуватися я більше ніколи не буду. Адже донька одразу почала запитувати маму чи приїхала та “задрипанка” – тобто я, чи привезла хоч якогось гостинця. Свекруха одразу почала розповідати про те, що в мене не руки непарні, що я навіть вареники не по-людськи ліплю, що, мабуть, як до своєї мами то добре пакунки волочу, а як свекрусі то якусь нісенітницю. Хоча важко хлібопічку назвати нісенітницею. Правда почула я і про свій рід, і про своїх майбутніх дітей, і про те як їхньому Олегу, тобто моєму чоловіку, не пощастило. Почула про те, які в нього були дівчата гарні та розумні, що я його чимось впоїла, та й, мабуть, до цієї пори напуваю, що він такий став, як вівця безвольний. Бідолаха працює важко як віл, а всі гроші віддає мені, що я живу як пані, яка нічого не робить і лише чекає допоки чоловік принесе свою зарплатню.
Розмову до кінця я не вислухала, я просто нажала кнопку, щоб не чути того всього. Але я одразу сіла до машини та сказала чоловікові, що ми їдемо, що я тепер жодного разу не зайду в будинок до цих людей. Чоловік одразу пішов, відкрив ворота і ми виїхали на вулицю. За нами вибігли свекри і не розуміли, що сталося. Олег повернувся до них та, мабуть, сказав все те, що ми чули. Я тієї розмови не чула, адже сиділа в машині і навіть не хотіла виходити, свекруха стукала у мої двері і намагалася, щось пояснити, та я її не бажала слухати, ми поїхали додому.
Цю розмову з чоловіком ми жодного разу не обговорювали, і якщо чесно, я не збираюсь нічого виясняти. Єдине, що я зрозуміла, що цих людей для мене більше не існує. Чоловік також не спілкується на цей час зі своїми батьками. І якщо надалі, навіть він їх пробачить, я все одно жодних зв’язків з цими людьми підтримувати не буду. Ось так випадково сучасні гаджети дали зрозуміти мені, як насправді ставляться до мене люди.