Я вважаю, що дітей потрібно народжувати у віці з двадцяти до тридцяти років, а ще якщо ти народжуєш не одну дитину, то бажано, щоб між ними була мінімальна різниця. Чому я так у цьому переконана, тому, що бачила це на прикладі своїх батьків.
Мене і середню сестру Катю, батьки народили бувши доволі молодими людьми, ще до тридцяти років. Батьки завжди були активними по життю, ми з дитинства більше часу проводили у бабусі і дідуся. Адже мама з батьком постійно були в роз’їздах, то шукали кращої роботи, то їздили з друзями на відпочинок, куди не можна було брати дітей. Коли стали старшими, вже могли самі залишатись вдома, то батьки без проблемно залишали нас, а самі вирушали у своїх справах. І ми в десятилітньому віці вже прекрасно могли приготувати собі суп, чи то смажити яєчню, випрати речі і так далі.
Але коли нашій мамі виповнилося сорок, а батькові сорок два, вони нас потішили новиною, що в сім’ї нас побільшає. Мені на той час виповнилося вісімнадцять, а Каті сімнадцять. Ми були хоч і шоковані, але раді коли народилася вона, улюблениця всієї сім’ї – Ангеліна. З дитинства її оточували неймовірною любов’ю, батьків то часу вже мали стабільну роботу, в них уже не було планів на активний відпочинок, активні поїздки. Тобто, вони повністю оточили Ангеліну тією любов’ю, якої, мабуть, не вистачало нам. Плюс ми з Катею були також поряд, тобто в дитини було практично три мами. Вона росла дитиною вередливою, капризною і якщо, нам навіть, щось не подобалось і ми говорили мамі, що так не можна робити, мама заступалася і говорила, “Не чіпайте дитину, ви теж такі були” З часом ми повиходили заміж, постворювали свої сім’ї, виїхали від батьків. Батьки ж тішилися своєю найменшою донечкою і у всьому їй потакали.
Так промайнуло п’ятнадцять років, я сама вже стала мамою двох прекрасних синочків. Звичайно з батьками і сестрами я спілкуюсь. Але на початку літа, батьки приїхали до мене і привезли речі Ангеліни, навіть не запитавши на те дозволу в мене, чи в мого чоловіка. Одразу заявили, що Ангеліна вибрала училище в нашому місті і житиме тепер і в мене. Я звичайно розумію, що вона моя молодша сестра, не набагато старша за моїх дітей і, можливо, наче б ми поладили б, але все ж таки було неприємно, що навіть не запитали мене. Мама одразу сказала, що я, як старша сестра, маю піклуватися про неї і цілком і повністю несу за неї відповідальність.
Та прийшло два тижні і я вже пожалкувала, що сестра в мене. Не дивлячись на свій юний вік, виявляється вона вже вміє палити і часом від неї навіть був запах алкоголю. Коли я її запитала про це, вона сказала, що це не моя справа, що вона підліток, вона так само виражається. Та це ще було нічого проти того, що вона абсолютно нічого за собою не робила. Мама їй оточувала дома неймовірною любов’ю та турботою, тому Ангеліна на свій вік не вміла ні посуд мити, ні прибирати. Навіть мій дев’ятирічний син сам миє після себе тарілку, та сам застилає свою постіль, сам може випрати брудний одяг у пралці.
Після Ангеліни в кімнаті був гармидер, мало того, що хлопці мої маючи кожен свою кімнату, зійшлись жити в одну, адже в одну я поселила сестру, та ще і виявляється, я маю після неї прибирати. Для мене це було важко, тому я кілька разів робила зауваження. А одного дня я прийшла і застала картину, що немає ні сестри, ні її речей, почала телефонувати до неї вона не бере слухавку. До мами зателефонувала, мама також не брала слухавку, а тоді до мене подзвонила Катя та сказала, що Ангеліна з речами прийшла до неї додому і проситься пожити, адже я з неї знущаюсь. Я розповіла Каті справжню картину речей, вона сказала, що вона мене вірить, але сестру виганяти поки що не буде.
Хоча я намагалась поговорити про це з мамою, мама на мене образилась, сказала, що я знущалась з малої дитини і вигнала її з дому. Що вона у мені розчарована, як у доньці, що я не могла підтримувати молодшу сестру. У Каті, Ангеліна прожила рівно тиждень, адже в характер в Каті не такий, як у мене, поступливий. Вона довго не терпіла, одразу пояснила Ангеліні правила проживання у своїй квартирі.
Наразі, мама з батьком, орендують для Ангеліни квартиру. Зі мною і Катею спілкуватися не хочуть, називають нас егоїстками, та говорять, що, мабуть, щось впустили в нашому вихованні, хоча, як такого, виховання, мабуть, і не було, адже батьків більше не було поряд, ніж були. Я намагалась мамі пояснити, що Ангеліну не можна відпускати саму ще жити, що вона наробить якоїсь біди, та мама сказала, що ми заздримо молодшій сестрі. А я ж розумію, що просто Ангеліна, дитина народжена в пізньому віці і тому батьки оточили гіперопікою, і через це не помічаю тих речей які помітні нам.