Я завжди намагаюся бути з людьми ввічливою. Та останні вибрики свекрухи вже настільки надоїли, що мені увірвався терпець. Зі своїм Макаром ми одружилися ще бувши студентами. Ми були самостійними, завжди знаходили підробіток, самі себе забезпечували з перших студентських років. Коли надумали жити разом, знайшли квартиру і самі її оплачували. Мої батьки живуть в селі, тому практично всі продукти передавалися від моїх батьків, саме через це, я не хотіла брати в них ніякого фінансову допомогу. Макарова ж мама, яка виховувала його сама, жила у місті працювала, на доволі пристойній посаді, але сказала своєму сину, що він чоловік і він має сам дбати про своє майбутнє. Що вона лише до вісімнадцяти років мала його утримувати, а далі його життя якого руках. Тому в неї ми також не просили ні на що, якщо і коли було, щось потрібно нам у фінансовому плані, ми завжди знаходили в кого позичити з друзів, а тоді обов’язково повертали.
Після закінчення навчання одразу узаконили наші відносини. Мої батьки були не проти, а от мама Макара сказала, щоб ми не розраховували на її допомогу, в разі, якщо в нас з’являться діти. Адже про дітей мають дбати їхні батьки, а не бабусі і дідусі. Ми не поспішали ставати батьками. Жили для себе, в цей час турбувалося більше про те, як забезпечити себе власним житлом. І ми то змогли зробити.
Оскільки я дівчина з села і моя мама кухарка практично по всіх весіллях та всіх святкуваннях в селі, то я вмію дуже добре готувати. І було вирішено з чоловіком, що я буду робити напівфабрикати на замовлення. П’ять років я назбирувала свою клієнтську базу. І коли ми придбали собі квартиру, в нас уже був стабільний сімейний бізнес по напівфабрикатах. До речі, чоловік мій доволі бистро влився в мою роботу, ми встигали працювати справно вдвох. Через п’ять років уже найняли собі помічницю і поки ми з нею виготовляли все, заморожували, дещо просто охолоджували, чоловік розвозив по замовленнях. Ще одну помічницю взяли коли дізналися, що я при надії і мені було важко вже довгий час перебувати на ногах, тому в основному я контролювала.
Коли народилась донечка, моя мама приїхала до нас у місто. Приїхала для того, щоб допомогти з дитиною і допомагати готувати, щоб не втратити клієнтів. Той рік був дуже важким, дякую Богу, що донечка здорова та спокійна дитина, вона могла годинами бавитися біля мене, поки я щось готую. Свекруха за цей рік у нас була всього два рази, на нашу виписку з пологового та на день народження чоловіка.
Але ось уже як три місяці, як вона вийшла на пенсію. Чомусь я думала, що ставши пенсіонеркою вона буде більше часу приділяти сину та онучці, але ні за цих три місяці вона була в нас три рази. І знаєте чому? Вона приходила для того, щоб ми їй дали якихось напівфабрикатів. Спочатку сказала, що хоче нарешті розпробувати нашу продукцію та буде радити її своїм подругам, знайомим. Ми її звичайно пригостили, я їй подала по контейнеру практично кожної страви, яку я готую, це вареники з різними видами начинки, млинці з різними начинками, голубці, котлети, відбивні.
Через місяць свекруха знову прийшла, принесла пусті контейнери та сказала, що продукція дуже смачна, і вона не проти ще раз спробувати. Я звичайно змовчала, склала її ще кілька контейнерів і на цьому ми розпрощались. Весь місяць вона не з’являлася, навіть не телефонувала, а коли чоловік її провідував, в неї завжди не було часу на спілкування.
А цього місяця мене якраз не було дома, я пішла з донькою до поліклініки. Повертаюся, чоловік мені говорить, що приходила його матір і взяла в морозилки те, що вона хотіла. Коли він запитав, що саме їй дати, вона сказала, що вона сама візьме те, що їй найкраще до вподоби. Заглянувши в морозилку, я жахнулася, адже вона забрала набагато більше ніж ми їй давали попереднього місяця. І вона забрала ті контейнери, які були вже відкладені для клієнтів, і які мав чоловік уже увечері розвести людям. Почувши це, чоловік був здивований, він сказав, що його матір повідомила, що я їй дозволила щомісяця приходити та брати собі таку кількість їжі яка їй потрібна. Хоча такої розмови в нас з нею не було.
Залишивши доньку з чоловіком, я одразу пішла до своєї свекрухи, оскільки вона проживає в нашому ж кварталі просто через один будинок, дійшла я дуже швидко. Я була дуже сердита на неї, адже вона забрала продукцію на значну суму, це пів біди, але я не хочу, щоб мої клієнти були незадоволеними. Коли я прийшла і почала з нею сваритися, що вона без дозволу взяла те, що не можна було брати. Вона у відповідь почала мене звинувачувати в жадібності, сказала, що я з її сина зробила кухарку, що її син, як чоловік, просто зобов’язаний утримувати свою матір на пенсії. І що я маю ще подякувати їй, що вона бере лише продуктами, а не грішми. Добряче ми тоді полаялись, хоча вона протестувала я все одно відкривши її морозилку позабирала назад продукцію, адже клієнти не будуть чекати.
З тієї розмови минуло вже два тижні, матір Макара не бере від нього слухавку та відмовляється з ним спілкуватися. Я ж вважаю, що я ні в чому не винна і палицю я не перегнула. Адже за ці роки, його матір нам жодного разу не допомогла, жодного разу не поцікавилась навіть, як ми виживаємо і як ми налагоджуємо свій власний бізнес. Зате тепер, вийшовши на пенсію, вона висуває нам умови та говорить про якісь зобов’язання.