Ви читали про Ромео та Джульєтту? Та, мабуть, читали, а я настільки захоплювалась цим твором в дитинстві, в юності, що доля вирішила мені подарувати, мабуть, таке життя. Але сподіваюсь із щасливим кінцем.
З Ромкою я знайома з дитинства, він мій однокласник. А як би смішно це не звучало, я – Юля, ось тобі Ромео і Джульєтта. Ми завжди дружили в класі, нас дражнили цими ж іменами. Але я не розуміла, чому моя мама завжди була проти нашої дружби, говорила, що не потрібен тобі той Ромко, мабуть, вредний такий ж як його батьки. Але ми були дітьми і нам було байдуже. У старших класах, я помітила, який погляд він часто зупиняє на мені і розуміла, що сама закохалася в цього білявого красеня. Ромка часто проводжав мене додому, часто ми з ним могли розмовляти годинами, про все на світі. Ось так з першого класу по одинадцятий, рука об руку.
А на випускному вечорі Рома мені зізнався у коханні. Того вечора, ми поклялися, що завжди будемо разом, але це лишилось таємницею для наших рідних. Адже на той час ми вже були достатньо дорослі й знали причину ворожнечі наших рідних. Колись наші мами були кращими подругами і ще в студентські роки не поділили одного кавалера. В результаті кавалер вибрав зовсім іншу, а вони так і залишилися ворогами.
Ми поїхали навчатися до одного міста, хоч і в різних навчальних закладах. Там продовжували зустрічатися, згодом почали жити разом і знову ж таки таємно від батьків. Бо я прекрасно знала характер моєї мами, яка цього не одобрить, а ще більше знала характер Роминої мами, яка була не дуже доброю людиною. Навчання підходило до кінця, ми вже знайшли собі робочі місця і Рома запропонував мені вийти за нього заміж.
Ми розуміли обоє, що так не може тривати вічно, ми не можемо вічно приховувати один одного від батьків. Тому вирішили зізнатись. Одного дня, разом поїхали в наше село, він пішов до своєї мами, я до своїх батьків. Мама моя, коли почула цю звістку, плакала, та просила не зв’язуватись з тією родиною. Говорила, що я натерплюся багато горя з такою свекрухою, що мама не проти Роми, що він хороший хлопець, але от його мама навряд чи мене прийме. Через годину зателефонував Роман та сказав, що вдома величезний скандал, що мама поставила йому умови, або він вибирає мене, або її, що вона ніколи не потерпить, щоб донька їй ворога сиділа з нею за одним столом. Я мовчала, всю розмову, адже очікувала, що скаже Роман. І він сказав, що зрештою він вибрав своє майбутнє і вибрав мене. Сказав, що з часом його мама, мабуть, зрозуміє, що це його вибір, його життя і пробачить йому.
З того часу минуло десять років, а ми досі з чоловіком неначе одинадцятикласники, закохані один в одного. У нас уже двоє маленьких синочків. На жаль, з онуками бавляться лише мої батьки, а Романова мама відмовляється з нами спілкуватися. Вона не хоче бачити онуків, навіть коли ми приїжджаємо з ними в село. Рома намагався з нею поговорити, вона ж зачинила перед ним хвіртка та сказала, що нема в неї сина, вона одинок.
Іноді мені шкода чоловіка, що найрідніша людина заради своїх юнацьких образ відмовилась від нього. Моя мама говорить, що вона давно пробачила свої колишній подрузі, а її подруга настільки довго тримає образу, що навіть ради цього готова відмовитись від найдорожчого – від своєї дитини. Я сподіваюся, що вона ще встигне обміркувати все та зрозуміти.