Ледь не попав мій син у “хороші руки”. Чому кажу в лапках? Тому, що дівчина виявилась дуже спритною, як і вся її сім’я. Коли Рома сказав, що у нього з’явилась дівчина, ми раділи, він у нас красень, розумник, лише просили його, аби не поспішав одружуватися, адже всього-на-всього двадцять років хлопцю.
Але через пів року їхніх відносин, син заявив, що доведеться йому прощатися з холостяцьким життям, адже його Мар’яна вагітна. Чесно кажу, я була не в захваті, що син у такому юному віці уже стане батьком, та й скажу вам, що я у свої сорок два ще зовсім не почуваюся бабусею. Але виходу вже іншого не було, тож сказала сину, щоб попередив свою наречену, що ми прийдемо до його батьків знайомитися. І домовимося разом за весілля. Він зателефонував до Мар’яни, а після розмови з нею сказав нам, що нас вони не можуть прийняти в себе, оскільки в них ремонт, тому він запросив їх до нас. Ну думаю, все не слава Богу, нехай вже буде як буде.
Найближчими вихідними прийшли до нас майбутні свати. Те, що люди люблять хильнути чарку, видно було по їхніх обличчях, та це ще було нічого порівняно з тим коли я побачила наречену. Як виявилась наша наречена на шість років старша нашого Романа. Дівчина вже була заміжньою, проте дітей немає. Я, не можу передати вам, скільки зусиль я приклала для того, щоб вдавати, що я спокійна та задоволена всім.
Сіли з майбутніми святами до столу, почали обговорювати, що та, як робити. І сваха одразу сказала, що живуть вони в однокімнатній квартирі і молодих приймати до себе не будуть. А в нас хроми гарні, тому вона одразу пропонує нам, ще поки не зіграли весілля, розміняти квартиру на дві. Я була настільки здивована почутим, що навіть не знала як мені відреагувати, а сваха продовжує. Що донечка в неї, мовляв, одна єдина і вона хоче, щоб вона жила господинею сама у своїй квартирі, тому вона не дозволяє їй жити зі свекрухою та свекром. Мій чоловік одразу запитав, то чому ж вони не забезпечили доньку квартирою, якщо не хочуть щоб вона жила зі свекрами. І тут втрутився наш майбутній сват, сказав, що квартиру доньці має купити її чоловік, а вона як жінка нічого нікому не зобов’язана, вона мусить лише жити у своє задоволення, бо на те вона жінка. На цьому я не погодилась і сказала, що нашу квартиру ми розмінювати не будемо, ми можемо надати молодим одну кімнату, але при умові, що вони будуть до нас прислухатися та жити по наших правилам, адже все ж таки наша територія. А як тільки вони зароблять на свою тоді й будуть повноправними господарями.
І що ж ви думаєте, наша майбутня невістка показала свій характер. Одразу піднялась із-за столу і сказала, що як не буде квартири то й не буде весілля і відповідно про дитину ми навіть можемо не мріяти. Грюкнула дверима і пішла, за Мар’яною побігли її батьки. Рома намагався зв’язатись з Мар’яною телефоном, вона слухавки набрала, а на наступний день написала йому, що як тільки ми розміняємо квартиру, щоб дали їй знати. Ми провели з сином довгу бесіду та сказали, щоб він зачекав і не гарячкував із весіллям і що якщо дитина народиться, і дійсно вона його, то ми в судовому порядку можемо довести його батьківство, і він буде мати такі ж права на дитину, як і Мар’яна.
Пів року промайнуло, як один день. Син спочатку дуже хвилювався, ходив сам не свій, Мар’яна на зв’язок не виходила, її матір сказала, що відправила їй до бабусі, щоб він її навіть не шукав. Але минулого тижня, син підійшов до мене та сказав, що скоро уже Мар’яні народжувати, що він хоче бути присутнім на пологах, він хоче дізнатися хто в нього народиться. І ми вирішили разом з ним поїхати до її батьків.
Приїхавши на їхню адресу, ми довго грюкали до них у двері. Нам ніхто не відчинив. Зате вийшла їхня сусідка та запитала, що ми хочемо цих пройдисвітів. Ми розповіли свою історію, жінка довго сміялась та сказала, що ми не перші, ми не останні. Що Мар’яна вже кілька разів так виходила заміж, кілька разів обдурювала хлопців, в основному молодших за себе, всім говорила, що вагітна, а після весілля розігрувала спектакль з недоношеною вагітністю. А далі розлучення та поділ майна. З цього ці люди і живуть.
Відпочити волосся дибом стало. Це ж в яку западню ми могли потрапити, а син мій досі оговтується дізнавшись правду. Адже цих пів року він жив і готувався до того, що стане батьком. Але нічого, тепер буде йому наука і краще буде придивлятись до своїх обраниць.