Хочу розповісти вам, як я ходила на пенсію. Я в одній фірмі пропрацювала тридцять років, ще відтоді відколи вона помалу розвивалася, мала зовсім іншу назву. Мені вдалася дослужитися до досить високої керівної посади. А взагалі-то я працюю з вісімнадцяти років. І вже років з тридцяти, я говорила про те, що я мрію вийти на пенсію, мрію аби прокидатися в обідню пору, аби не бігти кудись і їсти канапку на бігу, мрію аби піти просто прогулятися по парку, нікуди не поспішаючи піти на виставку чи в кіно і не дивитися, чи вийде в мене це по графіку, чи не вийде. Тому пенсію я зустрічала радо. Я запросила всіх друзів, родичів, колектив, ми гарно відсвяткували цю подію.
Перший місяць пенсії для мене був неначе раєм, я щодня ходила на якусь виставку, в театр, в кіно. Я зразу зробила собі нову зачіску, я пішла на масаж, манікюр, я говорила, що починається нова сторінка мого життя. Пенсію заробила, слава Богу, непогану, звичайно порівняно з зарплатою це мізер, але на життя вистачає.
І ви знаєте, уже на другий місяць пенсії, я навідпочивалася, я відчувала, що мені набридло вже таке життя. Я звикла тримати себе в тонусі, я звикла, що в мене є якась стабільність. Працюючи, я зранку прокинулась, випила кави, поснідала і йду на роботу. Я доглядала за собою, я не хотіла на фоні молодого колективу виглядати старою та некрасивою. А за два місяці пенсії запустила себе. Бо коли ти прокидаєшся ближче до обіду, виявляється тобі вже нічого не хочеться робити. Бували такі дні, що я могла проходити до вечора навіть не розчісуючись і не помічала цього.
А глянувши раз на себе в дзеркало я злякалася – стара жінка, із закуйовдженим волоссям яка весь день ходить по квартирі в халаті. Хіба то я? І настільки мені не сподобалось моє відображення в дзеркалі, що я сказала “досить” і одразу почала шукати собі роботу. Так два місяці всього мені вистачило набутися на відпочинку про який я мріяла тридцять років.
Доля до мене виявилася прихильною, адже в моїй фірмі, мене цінували. І коли я звернулась до директора з проханням дати мені хоча б яку-небудь роботу, він пояснив, що моя посада зайнята і вони не можуть заради мене звільнити людину, але мені запропонували іншу посаду, трохи меншу. Ви знаєте, я рада, не потрібно настільки тримати темп, адже моя попередня посада була керівною і вимагала від мене доволі багато енергії, сили та здібностей. А посада, яку мені запропонували, для мого віку більш комфортна.
І ось уже пів року я працюю на новій посаді, у своїй старій фірмі. Я вдячна директору, що прийняв мене назад. Я вдячна колективу, який радом не зустріли та влаштували для мене свято, як для нового працівника, от такі в них жарти.
Знаєте, що хочу сказати, що два місяці пенсії мене постарити, а пів року роботи навпаки зробили молодшою та енергійнішою. Якщо раніше я взагалі не розуміла навіщо люди продовжують працювати після виходу на пенсію, то тепер розумію – так ми неначе продовжуємо свою молодість.