Доля та життя річне передбачена, про це я зрозуміла коли мені виповнилося п’ятдесят п’ять років. З двадцяти років я працюю вихователькою у дитячому садочку і уже хотіла йти на пенсію, але щось мене затримало. Тоді якраз були негаразди в мене в сім’ї з моїм сином і я чомусь вирішила, що якщо я залишуся дома, то геть не зможу привести себе до ладу. Річ у тому, що мій Андрій почав зустрічатися з дівчиною і це мені зовсім не сподобалось. Я можу пояснити чому, тому що йому на той час виповнилося лише дев’ятнадцять років, а його обраниці Ользі, уже було двадцять п’ять.
Вона вже була розлучена до того, хоч і не мала дітей в попередньому шлюбі. Та все ж таки мені не хотілося, щоб мій син з нею одружувався. Я йому влаштовувала довгі бесіди, пояснювала, що буквально через десять років він іще буде молодим, завзятим двадцяти дев’ятилітнім хлопцем, а вона вже буде тридцяти п’яти літньою жінкою. А через двадцять років то взагалі він помітить колосальну різницю і врешті-решт вони не витримають, і розірвуть шлюб. А якщо в цьому шлюбі з’являться діти, то вони обов’язково будуть нещасливими, адже я буду бачити як батько і матір не ладнають між собою. Я навіть зустрічалася з цією жінкою, я її благала покинути мого сина. І я свого домоглася, вони розлучилися.
тоді почалося інше, Андрія не хотів закінчувати навчання, також довелось багато попітніти. Багато з ним розмовляти, втовкмачувати йому в голову, що від цього залежить його майбутнє. Хоча я розуміла, що це протест через розрив з Ольгою. Зрештою два роки такої боротьби і мій син нарешті став на шлях виправлення. Рік після того ми жили нормально.
І ось вересень місяць, набираю групу і приводять до мене діток новеньких. Один хлопчик Богдан чомусь так мені був схожий на мого Андрія, що я могла сидіти любуватися ним нескінченно довго. Він не лише був схожий зовні, він був схожий манерами, він був схожий чимось в розмові. І можливо через цю схожість я відчувала до нього дуже велику прихильність, я сама того не помічаючи почала його виділятися від інших дітей, допоки моя помічниця не звернула на це мою увагу.
Богдана завжди в садочок приводили дідусь та бабуся, адже як сказала, його матір поїхала заробляти кошти на його утримання. Та одного дня я все ж таки зустріла маму і це була вона та сама жінка, та сама Ольга, яка три роки тому мала відносини з моїм сином. Чому я не звернула увагу коли бачила документи на дитину? Можливо тому, що я не знала ні по батькові, ні прізвища синової обраниці, а жінок з іменем Ольга багато. І лише при особистій зустрічі я зрозуміла, чому Богданчик так привернув до себе мою увагу. Тому, що це був мій рідний онук.
Того дня, коли я дізналась правду, я виплакала стільки сліз, скільки, мабуть, не виплакала за всі роки життя. Я вставала перед Олею на коліна та просила пробачення за те, що своїми руками зруйнувала дитинство своєму онукові. Просила пробачення тоді пізніше вже, у свого сина за те, що своїми руками зруйнувала його відносини та позбавила його можливості бачити те, як росте його син, бачити перші кроки сина, першу посмішку та чути перше слово.
Я дякую долі за те, що все ж таки дала мені шанс зустріти свого рідного онука. Після тієї відкритої правди, промайнуло уже два роки, Богданчик уже йде до першого класу. Наразі Андрій та Ольга помирилися, та проживають разом. Я не знаю, як далі складеться їхня доля, але більше в їхні відносини я встрявати не буду. Я лише молитиму Бога про те, щоб дав їм щасливе, сімейне життя.