Я майбутня матуся, через два місяці в мене має народитися донечка. Це моя перша дитина. Мене хвилюють сімейні відносини, я не знаю, можливо, в багатьох сім’ях так, можливо лише в моїй. Тому і пишу сюди, і хочу почути саме досвід молодих матусь у спілкуванні з родичами чоловіка, та в тому настільки вони дозволяють родичам втручатися у ваше особисте життя. Особливо, що стосується майбутніх дітей.
У мого чоловіка є батьки, є дві сестри, уже заміжніх, також у нього є ще три тітки і відповідно, ще є двоюрідні сестри і брати. Так от, щойно дізналися його родичі, що я вагітна, вже наступного дня, наш будинок перетворився в такий собі склад дитячих речей. Хоча я одразу сказала, що ми достатньо з чоловіком заробляємо, щоб одягнути свою дитину в нові речі. До того ж деякі з речей були ще старші за мене, можете собі уявити.
Та це ще пів біди, справжня біда почалась тоді, коли дізналися, яка стать дитини. Одразу почалось питання про ім’я. Дійшло вже до того, що навіть пізно ввечері, може подзвонити хтось його з родичів і запропонувати якесь ім’я, бо воно дуже красиве і хтось там дуже гарний з таким ім’ям виріс, і дуже щаслива доля. От і мусимо назвати у честь цієї людини. Я вже казала, що ми з чоловіком можемо самі вибрати. Як назвемо дитину скажемо вже після її народження.
Але ж ні! Вчора вже довели мене до того, що в мене стався нервовий зрив і я просто вже кричала на всіх криком, та не могла заспокоїти свою істерику. Прийшли до нас ввечері, після дев’ятнадцятої години, батьки чоловіка та одна з його тіток і одразу з порога заявили, що вони “тако собі подумали та й вирішили, що дитину краще назвати Олександрою, адже так звали їхню бабусю і вона мала особливий дар, і всі вважають її янголом-охоронцем сім’ї “. Я ж їм сказала, що ім’я мені таке для дівчинки не подобається, адже це ім’я, я вважаю, надто сильне для жіночої статі, сказала, що не потрібно нам говорити ніякі імена, адже ми самі знаємо і вже вирішили.
І ось тоді свекруха не витримала і почала говорити мені, що я занадто багато перебираю, що все мені не так і одяг мені не такий, і імена мені не такі, і що взагалі я їх, як людей не поважаю, і на думку їхню не зважаю. А ще, вони як бабуся з дідусем мають право вибрати ім’я для онуки. Я заперечила. У мене також є батьки і це буде їхня перша онучка, то вони також мають право, чи не так? Запитала я їх. Тут вже втрутилась тітка, яка сказала, що раз я прийшла в їхній рід, то маю слухатись їх, та підкорятися, адже недарма я взяла прізвище чоловіка. Я не витримала знову та додала, що якщо прізвище в дитини буде чоловікове, по батькові вона буде чоловіка, то ім’я маю вибрати я.
Слово за слово і ми почали дуже сильно сваритися. Добре, що чоловік мій якраз уже приїхав з роботи. Він випроводив своїх родичів з нашої квартири, та цілий вечір мене заспокоював. Тепер, я поставила йому такі умови, що до кінця своєї вагітності спілкуватися з його родичами я не хочу. Я не знаю, як він має це вирішити, інакше мені доведеться переїхати до своїх батьків у інше місто, щоб не зустрічатися з цими людьми. Я навіть не уявляю, що буде коли народиться дитина.