Моя донька вже три роки зустрічається з хлопцем, пів року, як вони живуть разом. З майбутніми сватами я знайома, ми вже планували день весілля. А минулого тижня прийшла до мене сваха та сказала, що маємо проблему, наші діти відмовляються влаштовувати весілля.
Спочатку вони ніби й погодили, щоб ми зібрали хоч небагато родичів та знайомих. Ми вже домовилися, що будемо святкувати в якомусь кафе. Але от буквально кілька днів тому, вони заявили, що вони категорично проти, що вони лише розпишуться і просто посидимо в тихому сімейному колі. Тобто наречені, батьки, брати і сестри. Все. Ні дядьків, ні тіток, ні двоюрідних батів, сестер. Я вже мовчу про якихось кумів та знайомих. Нікого запрошувати вони не хочуть.
Я їм пояснюю, що у нас в селі є така такий неписаний закон, до кого ти ходиш на весілля, хто тебе запрошує, тоді ти маєш віддати так званий борг. Коли будеш видавати заміж доньку, чи женити сина, ти маєш запросити тих людей, у яких ти гуляв на святі.
Так от, моя донька сказала, що вони не хочуть дотримуватися тих законів, що зараз молодь не така як раніше. Що ті кошти, що ми маємо витратити на весілля, Краще віддати їм, аби вони мали з чого зробити вклад, бо хочуть вони жити в місті. Мріють купити квартиру, бодай однокімнатну, а далі розширятись. Вони в нас обоє працьовиті, що моя донька, що майбутній зять, вони давно працюють на роботі, вони гарно заробляють гроші. Знаю, що немало вже заощадили.
Я й не проти їм допомогти тими грішми, що маю. Але як же ж мені бути з тими людьми, до яких я ходила, та відвідувала їхні свята. Сваха також цієї думки, ми їх і просимо, і благаємо, і говоримо, що ми все оплатимо, лише б вони були в як наречені. Та вони нас зовсім не слухають і говорять, що ми живемо старими установками, що ми боїмося чужого осуду, що потрібно жити для себе для своєї родини, а не для чужих. І я не знаю, як пояснити молоді те, що важливо для нас. Вони ж наполягають на своєму. От скажіть та розсудіть, як нам вчинити правильно.