Все своє життя я присвятила своїм дітям. Постійно старалася дати все найкраще синам, не доїдала і не досипала лиш би їм було добре.
Сподівалася, що колись вони оцінять це і зрозуміють мене, як самі матимуть дітей.
Зараз мені шістдесят вісім років. Я живу сама у своїй однокімнатній квартирі. Діло до мене є лише молодшому сину, хоча я чомусь завжди його виховувала і сварила. А із старшим була більш лагідною і доброю. Потрібно було навпаки.
Старший мій син – Тарас. Він постійно робив якісь промахи в житті, а я його заспокоювала що нічого страшного і це життя. Так, у нього не склалося в житті. Хоча й одружений був і дитину має. Та дружина не змогла терпіти його складний характер і пішла від нього.
Тарас дуже запальний. Він від одного слова може роздути такий скандал, що просто жах. Я ж як мама намагалася йому пояснити, що так не можна і потрібно стримувати свої емоції. Та хіба хтось слухає маму. А мама вона любить своїх дітей і все терпить.
Тарас живе зі мною і останнім часом він взагалі знахабнів. Забирає мою всю пенсію. Це ж зараз пенсію дають на банківську картку і потрібно її знімати в банкоматі. Я цього не вмію та й ходити мені важко. Одного разу попросила Тараса піти і зняти мені гроші, то він забрав мою картку і грошей не віддав, як і саму картку.
Добре, що є молодший син. Він мені і продуктів принесе, і ліки, і комунальні послуги оплачує. От тільки про пенсійні гроші він не знає, а я боюся йому сказати. Це ж яка сварка буде між двома рідними братами, навіть уявити важко.
З Тарасом я не раз говорила і просила віддати хоча б картку, але ж ні. Гроші він витрачає то на пиво, то на міцніші напої. Я просто не знаю, як мені достукатися до сина. Він спрямував своє життя в пропасть, хоча ще не пізно зупинитися і повернутися на правильний шлях.
Минулого тижня до мене приходив онук, син Тараса і підключив якусь послугу, що без мого телефону батько не зможе отримати мою пенсію. Пенсія буде цього тижня. Я навіть не знаю чого очікувати. Тарас так розлютиться, що мені добре перепаде. А як він дізнається, що це зробив його син – то ще й онуку на горіхи перепаде.
Чому мені так важко в житті? Я ж так любила його, старалася, щоб він виріс хорошою людиною. Хоча я знаю, що в глибині дужші він зовсім не поганий. Але цей його запальний характер….
Та й свій відбиток на мого сина Тараса наклало життя. Дружина покинула, роботу знайти він не може. Постійно сумний і заглядає до чарки. А йому лише сорок шість років. Це такий вік коли ще реально почати все життя з чистого аркуша і віднайти свою долю. От тільки як його змусити чи хоча б направити в цю сторону – я не збагну.
Можливо хтось був в схожій ситуації і зможе порадити, як допомогти моєму сину. Я не можу дивитися на те, що з Тарасом робиться і як він калічить себе і свою долю. Ох, як це важко для матері. Та й тільки та, хто щиро любить своїх дітей зможуть мене зрозуміти.