Я нарешті змогла переїхати у квартиру на яку давно збирала кошти, думала, що не менше десяти років буду працювати, щоб зібрати потрібну суму. До цього я проживала у квартирі вітчима, разом з мамою і молодшим братом. Якщо раніше я часто чула про те, що я тут ніхто і швидше б я переїжджала жити у своє житло, то тепер докори в тому, що я поїхала і покинула маму.
Мені було лише три роки, коли мама розлучилася з батьком. Коли мені було п’ять, мама вийшла заміж за мого вітчима. Батьку не дозволяли зі мною спілкуватися категорично, про це звичайно я дізналася уже лише коли виросла. До того, мені мама розповідала, що він сам не хоче мене бачити і знати. Коли мені було десять, мама народила молодшого брата. Спочатку у мами була одно кімнатна квартира, але тоді вона її продала, адже вітчим пообіцяв, що ми з нею будемо жити в його квартирі, місця вистачить всім. Дійсно місця вистачало, але у віці вісімнадцяти років, мені сказали, що час задуматись над власним житлом.
Тож я перевелася навчатися на заочне та влаштувалася на роботу. Три роки працювала, на всьому економила, хоча хотілося піти з подружками відпочити, хотілось красиво одягатися. Але перш за все в мене було питання житла. Вітчим постійно наголошував на тому, що його квартира дістанеться його сину, а я йому не рідна, тому в його квартирі мені нічого не дістанеться. Крім того, що я збирала на житло, мені ще потрібно було навпіл ділити оплату комунальних та купувати продукти. Адже знову ж таки, зі слів вітчима, ніхто мене годувати не буде просто так. Мама в наші розмови не втручалася, завжди відмовчувалася.
І ось коли мені виповнилося двадцять два роки, до мене зателефонував знайомий номер, співрозмовниця представилась моєю тіткою Оксаною, сказала, що нам потрібно зустрітися. Я назвала її адресу де ми можемо зустрітися і вона прийшла. Як виявилося це була молодша сестра мого рідного батька. Вона повідомила, що останнім часом батько дуже сильно хворів і на жаль його вже не стало. Розповіла, що він залишив мені свою двокімнатну квартиру.
Також розповіла, що він все життя чекав зустрічі зі мною. Але колись давно, мама з вітчимом, який працював на керівній посаді в поліції, його злякали, що якщо він підійде до мене, то вони йому підсунуть таку статтю, що він до кінця свого віку не вийде з в’язниці. Тому він старанно сплачував аліменти та лише здалеку спостерігав як я росла. Хоча зі слів матері, він давно виїхав з країни і не хотів мене ні чути, ні бачити, ні знати. Я була приголомшена розповіддю своєї тітки. А вже через тиждень я познайомилася і зі своїми двоюрідними братами та сестрами. А також з багатьма ще іншими родичами.
Коли мама з вітчимом дізналися про те, що я стала власницею квартири, то я не бачила радості на їхніх обличчях. Але я не надто вже звертала увагу, я збирала свої речі та переїжджала у квартиру, яку залишив мені мій тато. Всього місяць мене не турбували мама з вітчимом. Але ось зателефонувала мама, вона говорила про те, що комунальні платежі дуже подорожчали, що їм не вистачає коштів, що братові багато чого потрібно. А ще вона сподівалася, що я стану їй допомогою, а я втекла з першої можливості і навіть не згадую про них. Коли мама телефонує до мене, то я чую, як біля неї вітчим розповідає їй, як потрібно зі мною говорити, розповідає яка в неї невдячна донька, говорить, як він жалкує, що стільки сили та коштів уклали в те, щоб мене виростити і виховати. Я ж тепер задумалась над тим, щоб взагалі перестати з ними спілкуватися. У них росте син, їхня надія і опора, і я сподіваюся, що він забезпечить їм достойну старість.