Про те, що я стану мамою у свої сорок п’ять років, я уже навіть не сподівалася. Свого старшого сина Руслана я народила ще у двадцять років. З того часу ми з чоловіком очікували на народження ще однієї дитини. В нас нічого не виходило, моя мама бідкалась та говорила, що як нема брата чи сестри то немає родини, що, мабуть, чомусь прогнівили ми Бога, що не дав більше дітей. Свекруха ж завжди говорила, що це через мої гріхи в нас нема більше дітей.
Але коли вже було мені сорок років, я вирішила, що народжувати запізно. Старшому сину двадцять, тож вже очікувала на онуків. Відгулявши своє сорокап’ятиріччя я відчула легке нездужання, йти в лікарню не хотілося, не люблю я ці установи. Тому лікувалася вдома, тим більше, що день народження своє святкую під час зимових свят, тож думала, що, мабуть, просто шлунок втомився від жирної, святкової їжі, тому і нудило мене. А ще чомусь собі придумала, що в мене не вистачає вітамінів, знову ж таки через зимову пору. Тому активно лікувала себе сама дома. З часом нездужання моєї покращилось і я навіть подумати не могла про те, що це ніяка не хвора.
Та буквально через два місяці знову мені стало погано, чоловік наполягав на тому, аби я пішла до лікарні та нарешті вже здала аналізи. Те, що я почула для мене було приголомшливою новиною. Новина про те, що я у сорок п’ять років вагітна, мабуть, одна з найнеочікуваніший, які я могла лише почути. Мій чоловік також був дуже сильно здивований почутим та одразу питав, що ми маємо з цим робити. І признаюся вам, я дійсно задумалась над тим, щоб перервати цю вагітність. Я розуміла, що уже не ті літа, що старший син вже заробляє гроші на своє весілля, що незрозуміло як оточення сприйме цю вагітність. Наступного дня пішла до лікаря, щоб записатись на прийом. Але поки сиділа в черзі півтора години, я думала над тим, що я скільки років чекала на другу дитину і ось Бог мені її послав, і я прийшла для того, щоб її не народити. І коли вже черга дійшла до мене, я знайшла до лікаря і сказала, що я хочу стати на облік.
Побачивши скільки мені років і який величезний проміжок часу між народженням дітей, лікарка звичайно перепитала ще кілька раз мене, чи я впевнена у своєму виборі. І я була впевнена, дома чоловікові повідомила, що я стою на обліку і що нам потрібно готуватись до народження дитини. Оскільки я жінка не маленьких розмірів, то практично до семи місяців, ніхто навіть не підозрював, що я вагітна.
Але тоді довелося вже розкривати всім правду. Першими сказали сину та майбутній невістці. Син був розгублений, він навіть не знав як реагувати, а невістка навіть пожартувала, що, мовляв, казала тобі, що швидше одружуємося, бо хочу твої батьки онуків, а ти мене не слухав, а тепер будеш брата бавити замість свого сина. Але діти нас підтримали, що не можу сказати вам про наших матерів. Радів лише свекор він нас привітав та сказав своєму сину, що він звичайно молодець, що в їхньому роду всі чоловіки такі сильні та моцні. Мама моя плакала та говорила, що навіщо вам ця дитина на старості років, що тепер люди в селі будуть лише про це й говорити, що в такі роки потрібно думати вже про онуків, що потрібно вже схаменутися. Але порівняно зі свекрухою, мама була ще лагідною. Коли свекруха дізналась про те, що знову стане бабою, то прийшла до нас додому і прямим текстом вимагала від мене, аби я йшла і позбулась цієї дитини. Вона говорила, що я сором їхньої сім’ї і що в мої роки потрібно вже Богу ночами молитись, а не соромом з чоловіком займатись. При тому свого сина вона жодним словом не зачепила. Приходила вона, коли чоловік був на роботі, а не вдома. Я намагалась їй пояснити, що не збираюся в неї запитуватись дозволу. А вона продовжувала кричати, що я грішниця, що я навіть не пам’ятаю в яку сторону в церкві двері відкриваються, а в такі роки надумала народжувати, що нормальні люди в цих руках уже бабами стають, а я досі хочу бути молодицею.
І так тривало досить довго, я розуміла, що моя нервова система і так перенапружена, адже я розуміла, що я стала темою номер один у нашому селі. Але хтось сусідів казав чоловіку про те, що його мама влаштовує щодня скандали, поки його немає. То одного дня він все ж таки не пішов на роботу, дочекався свою маму після того до самого народження та рік після народження нашого синочка, свекруха зовсім не з’являлась у нас.
Я здоровою проходила всю вагітність, я без проблем народила прекрасного хлопчика Артема. І я, і мій чоловік зараз тішимося своїм синочком. Старший наш син з невісткою стали нам великою опорою. На їхньому весіллі нашому молодшому сину було півтора року. Зараз, коли ми відсвяткували триріччя нашого Артема, то Руслан жартує, що дітей поки що народжувати не будуть, що потрібно, щоб дядько підріс. А вони поки що на ньому потренуються, як за дітьми доглядати.
Ось так, я у свої сорок вісім років, щаслива мама двох прекрасних синочків, одному з яких двадцять вісім, а другому лише три. Але я жодного разу не пожалкувала про те, що я так пізно вдруге стала мамою.