У моєї бабусі в селі, є особливе місце в саду, це місце називають “Рексовим квітником”. На ньому бабуся щороку висаджує нові квіти та за ними доглядає. З дитинства я знала, що це місце особливе знала, що Рекс був рятівником моєї мами. Поки була малою, то не знала всіх подробиць, коли підросла то бабуся мені розповіла історію яка сталась дуже давно.
У тисячу вісімсот шістдесят третьому році, тоді моїй мамі щойно виповнилося два роки. Була зима, надворі стояли люті морози, того дня дідусь був на роботі, а бабуся була з моєю маленької мамою вдома. Положивши спати маму на денний сон, моя бабуся взяла відра та пішла до криниці. Дорога була слизькою, прослизнувшись, вона впала та вдарилася головою. Бабуся знепритомніла і лежала на холодній дорозі, допоки хтось із людей також йшов до криниці, побачивши бабусю одразу почали проводити її до тями, повели в чужу теплу хату, почали відігрівати. Коли бабуся тоді прийшла до тями та запитала котра година, то зрозуміла, що моя мама уже понад дві години сама вдома. Бабуся одразу підняла ґвалт, почала говорити, що лишила саму дитину вдома, що вона, мабуть, може там щось натворити. Люди побігли до бабусиної хати, але побачила, що двері навстіж і мала донька просто зникла з дому. Пів села кинулося шукати маленьку пропажу, бабуся весь час плакала, дідусь прибіг з роботи, також з рятувальниками та з людьми ходили по селі і шукали мою маму. Але результату не було, наближалася ніч, надворі стояв сильний мороз, а мами ніде не було. Всі втрачали надію, говорили, що при такому морозі, вона просто не виживе, вона обов’язково замерзне. Бо ж розуміли, що пішла мала без взуття, одягнута була дуже легко.
Та ніхто не звернув уваги, що з дому пропала не лише мала дитина, а й великий пес, якого звали Рексом. Майже всю ніч люди ходили по селу шукали дитину та пошуки не дали результату. Наступний день викликали підмогу з районного центру, бабуся вже попрощалась подумки зі своєю єдиною донечкою. Але в цей час вона відчула, що хтось тягне її за поділ спідниці, це був Рекс, вона відігнала собаку сказала, що не до нього зараз. І він пішов, якби ж бабуся знала куди він її кличе.
Пошуки тривали по третьому кругу, по тих самих стежках і коли почули, що з сусіднього пустого будинку чути собачі завивання, то запитала чи перевіряли цей будинок. Хтось відповів, що так перевіряли, двері там зачинені, адже ніхто не живе, тож дитина туди не могла зайти. Але ж чому ж зсередини будинку чути завивання пса, значить є як залізти. Почали оглядати, побачили, що в старій дерев’яній веранді, одна дошка неначе відхилена, відірвана. Тоді дідусь, наче щось відчуваючи, почав відривати одну дошку за іншою, завивання стихло. Пробравшись в середину будинку, дідусь побачив картину, де його маленька дворічна донька, лежить серед якогось мотлоху, а його здоровенний пес, скрутився клубочком круг неї. Мама була дуже слабкою, знесиленою, за цих півтора доби, вона навіть не плакала.
Так, вона тоді застудилася, місяць лікували її в лікарні, але саме головне, що вона була живою. З того часу Рекса називали рятівником, до останнього дня дідусь і бабуся ділилися з ним найсмачнішими шматками зі свого столу, до останнього дня дідусь і бабуся йому дякували за порятунок їхньої доньки. У віці коли мамі було десять років, пса не стало, але для нього виділили особливе місце в саду. Його хоронили не лише дідусь, бабуся і мама, а їхні сусіди, які добре пам’ятали, як він врятував життя маленькій дівчинці. Дідуся обгородив те місце невеличким парканчиком, а бабуся зверху посадила квіти і тепер щороку вона доглядає за тим квітником. Цей собака був не другом, він був їхньою сім’єю.