Через недовіру чоловіка, я подала на розлучення. Хоча він зараз не вважає себе винуватим та говорить, що я б на його місці вчинила також так, як він. Коли після семи років шлюбу у нас ніяк не з’являлися діти, ми вирішили звернутись до лікарів. Прогнози були невтішні, я здорова жінка, а чоловік мій, на жаль, безплідний. І ми вирішили змиритись з даним діагнозом. Так, я знаю, що багато людей всиновлюють дітей і після цього народжують, багато хто звертається до різних знахарок, їздять по церквах. Ми вирішили, що не будемо цього всього робити, адже не віримо в дива.
Після того дня, коли ми дізналися діагноз, пройшло два роки і в один з днів я відчула нудоту, запаморочення, одразу чомусь перше, що промайнуло в голові, це те, що отруїлась неякісними продуктами. Адже надворі була спека і все псувалось буквально за кілька годин, а ще ці графіки з виключенням електрики не допомагали холодильникам охолоджувати продукти. Коли стан мій не покращувався ще цілий тиждень, я вирішила звернутись до лікаря, здала аналізи і почула те, на що не сподівалася – “Ви вагітна”. Я була на сьомому небі від щастя, та все ж лікаря перепитала за те, що у чоловіка діагноз – безпліддя. Лікарка посміхнулась та сказала, що діагноз в будь-якому випадку ставив лікар, а лікарі небоги вони також інколи помиляються. З цією новиною я помчала додому, до чоловіка, але замість радості я отримала величезний стрес.
Я взагалі дивуюся, як тоді я змогла витримати це все, та не втратити дитину. Чоловік кричав, що я йому зрадила, кричав, що він не буде виховувати чужу дитину. Одразу почав збирати речі і мої пояснення, що в мене нікого крім нього немає, він не чув. Він залишив нашу квартиру, а через місяць подав на розлучення. Біля мене були мої рідні, подруги які мене заспокоїли та говорили, що нічого страшного, впораєшся. Хоча навіть від моєї мами одного разу я почула, чи точно я не зраджувала чоловікові. Тоді я сказала мамі, що якщо вона мені не вірить, то може йти до свого колишнього зятя.
Коли я народила нашого синочка, то я не хотіла про це повідомляти чоловікові. Проте мама моя потай від мене зробила тест на батьківство і зрозуміло, що він виявився таким в якому я була впевнена. Це була дитина мого чоловіка. На запитання до мами, навіщо це вона зробила, вона сказала, що вона хотіла довести зятеві він наскільки він був неправий. Після отриманих результатів чоловік знову пішов до лікарні здавати свої аналізи і на його подив він виявився здоровим чоловіком, який здатен мати дітей.
Одразу він прийшов до мене з цими результатами, він просив мого вибачення, стояв на колінах, але я не змогла його вибачити. Людина за дев’ять місяців жодного разу не поцікавилась моїм станом, жодного разу не запитав мене про те, як я почуваюсь. Та навіть коли я була вагітна, він не пішов зробити ще раз аналізи свої, що перевірити лікарську помилку. І якби не моя мама зробила цей тест на батьківство, він так би й не дізнався, що він здоровий чоловік.
Моєму синочку уже пів року, він прекрасний, здоровий малюк, який живе з мамою. Тому, що батька я його в нашому житті не хочу бачити. Ось так, недовіра чоловіка та неправильно розшифровані аналізи зруйнували сім’ю.